Всеукраїнські конкурси
Всеукраїнський конкурс «Учитель року — 2020», покликання на аналітичний звіт
Програма ІІ (обласного) туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2020»
Наказ Міністерства освіти і науки України № 798
Умови та порядок проведення всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2020»
Рекомендації щодо організації та проведення всеукраїнського конкурсу «Учитель року – 2020»
Аналітичні матеріали конкурсу «Учитель року – 2019»
Статистичні дані за результатами реєстрації учасників першого туру конкурсу «Учитель року — 2020»
Статистичні дані за результатами реєстрації учасників першого туру конкурсу
Онишко Тетяна Сергіївна
Програма конкурсу «Учитель року — 2019»
Переможці І туру конкурсу «Учитель року — 2019»
Наказ МОН України від 07.06.2018 № 603 «Про проведення Всеукраїнського конкурсу «Учитель року-2019»
Лист академії 08.10.2018 № 01_08_499
Шановний колего, вітаємо!
Ви зареєструвалися для участі у всеукраїнському конкурсі «Учитель року – 2019». Перший крок зроблено.
Що слід зробити далі?
Далі Ви готуєте інформаційну картку (її форму можна знайти на сторінці конкурсу https://mon.gov.ua/ua/osvita/zagalna-serednya-osvita/konkurs-uchitel-roku/uchitel-roku-2019/dokumenti-2019).
По завершенні реєстрації (17 жовтня) обласними департаментами/управліннями освіти будуть сформовані зони проведення першого туру конкурсу.
Представники оргкомітетів першого туру повідомлять Вас про те, куди та у який термін подати інформаційну картку; коли відбудуться змагання та які конкурсні випробування будуть вам запропоновані. Звертаємо увагу, що на першому турі, крім обов’язкових конкурсних випробувань (методичний практикум, практична робота, проект, тестування, урок), можуть бути проведені й додаткові конкурси.
Просимо Вас не надсилати інформаційні картки на адресу конкурсу vchytel_roku@ukr.net, тому що на цю адресу свої інфокартки мають надсилати учасники третього туру конкурсу.
Радимо Вам слідкувати за інформацією про перший і другий тури конкурсу на сайтах методичних установ, закладів післядипломної педагогічної освіти.
Інформацію про третій тур конкурсу Ви знайдете на офіційному сайті Міністерства освіти і науки України (сторінка «Учитель року» https://mon.gov.ua/ua/tag/uchitel-roku).
Бажаємо Вам успіху!
Центральний оргкомітет конкурсу
Про проведення ІII туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018»
Наказ про проведення I-II турів всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018»
Програма ІІ (обласного) туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018»
Умови та порядок проведення другого (обласного) туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018»
Кінцева таблиця реєстрації учасників Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2018»
Програма ІІ (обласного) туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2017»
Наказ про проведення I-II турів всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2017»
Умови та порядок проведення другого (обласного) туру всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2017»
Якщо ви розмовляєте з людиною на мові,
яку вона розуміє,
то сказане потрапить до її голови.
Якщо ж на її рідній мові, то до серця.
Нельсон Мандела
Я рано почала замислюватися над тим, ким буду, коли виросту. Поки не стала школяркою, мріяла бути лікарем, але як тільки пішла до першого класу, колишня мрія змінилася – мені захотілося бути вчителем. У своїх дитячих іграх я немов «приміряла» цю професію на себе. Як тільки приходила додому, то починала відразу ж усіх учити: ляльок, батьків, племінницю. З часом я почала пильніше придивлятися до своїх шкільних вчителів. Багато з них мені подобалися, але найбільше – учитель англійської мови. Вона була не просто чудовим педагогом, здатним захопити й повести за собою в дивовижний світ, не просто прекрасною людиною — чуйною, доброю, м’якою, інтелігентною — вона дуже любила дітей і вірила в те, що кожна дитина, з якими б труднощами не було пов’язане її виховання, може стати гідною людиною.
Мені пощастило! Навколо мене були чудові люди, справжні педагоги, вони стали мені зразком для наслідування.
Чому ж я все-таки вирішила стати вчителем? Напевно, все ж таки тому, що я люблю дітей, таких відкритих і світлих, їхні чисті, променисті усмішки, щирі, довірливі очі. Мені б хотілося, щоб діти, так само як і я колись, відкрили для себе чудовий світ іноземної мови, познайомилися з іншою культурою і, можливо, навіть закохалися в неї.
Я щиро переконана, що слово, книга й живі людські стосунки — кращий вихователь дитини. Готуючись до уроків, підбираю вправи таким чином, щоб вони були взаємопов’язані, зберігався принцип наступності, тобто були логічно послідовними. При складані плану уроку намагаюся всі його етапи об’єднати за загальним сюжетом. Продумую комунікативні установки, які даю як окремим учням, так і класу в цілому.
Взагалі будь-який навчальний процес — це спілкування учнів один з одним, з учителем. На уроці англійської мови іншомовне спілкування – це не лише засіб, але й мета навчання. Звідси й витікає важливість урахування комунікативної спрямованості навчання іноземної мови.
Говорять, що вчитель усе життя вчиться. Ну що ж, я згодна, труднощі мене абсолютно не лякають, адже чудово розумію, що для того, щоб займатися улюбленою справою, потрібні хороші знання. Я молода, повна енергії і сил. Усе моє життя — це пошук відповіді на питання: «Хто я? Навіщо прийшла в цей світ? Яке моє призначення? Чого хочу від життя?» На них мені ще належить відповісти, мені, молодому вчителю іноземної мови звичайної школи невеликого села Таврійського краю.
У кожної людини є своє покликання. А чи задумувалися Ви над цим, чи думали «чи на своєму я місці»? Я думаю — так, якщо Ви шукаєте свій шлях, свою стежину в цьому житті.
Покликання — це не щоденна рутинна робота, це прагнення дати якомога більше, не вимагаючи нічого натомість. Бути вчителем в наш час — не завжди вдячна робота. І багато молоді залишають школу, і шукають «кращої» долі. Це дуже тернистий шлях, на якому зустрічається багато перешкод, труднощів. І тільки коли Ви розумієте, що нічого не можна порівняти з успіхами своїх учнів, їх впевненість в собі, їх поваги та Любові, ось тоді Ви знайшли своє покликання. Значить Ви вдома, і цей дім — школа.
Учитель – важлива людина в житті кожного. Він працює з найціннішим – особистістю. Тож вчитель не тільки вчить, він допомагає, скеровує, виховує, підказує, шукає… Така доля вчителя. Бути вчителем, значить не просто знати свій предмет, а бути обізнаним у різних сферах життя, бути відкритою, небайдужою, люблячою людиною. Кожна дитина:— це маленький всесвіт, і, правильно дібравши ключик, можна виховати особистість, А найбільшою нагородою для вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти допоміг становленню ЛЮДИНИ.
Великі можливості для підвищенні ефективності уроку має початок. Треба зосередити увагу учнів на темі розмови, дати їм можливість слухати один одного. Під час мовної зарядки часто використовую елементи гри, що допомагає мені зацікавити учнів і створити умови для їх активної мовної діяльності на уроці. Наприклад, у 5 класі для вживання в мовленні питальних речень пропоную їм розпитати мене про те, що я робила у вихідний день.
Позитивний ефект під час навчання діалогічного мовлення дає і навчальна ситуація. Використання навчальної ситуації на уроці може слугувати різним цілям навчання: розвивати навички діалогічного та монологічного мовлення, допомогти засвоєнню лексичного та граматичного матеріалу.
Ефективною також є робота в малих групах. Це один з інтерактивних методів навчання. Учасники, розділені на маленькі групи, обговорюють проблему, а потім представляють результати всім учасникам. Тоді виникає своєрідний діалог між учасниками всіх груп.
Також у своїй практиці використовую наступні інтерактивні методи:
- Розминки на початку уроку: скоромовки, «Мозковий штурм», «Мікрофон», «Незакінчені речення», мовні ситуації, тощо.
- Розвиток комунікативної компетенції через прислів’я та приказки.
- Проблемні ситуації розвивають комунікативну компетенцію. Вони сприяють виникненню мотиву і потреб висловлювання, висуненню гіпотез, припущень, активізації чисельної діяльності.
- Формування комунікативної компетенції через опорні схеми. Наочність (план, схеми, алгоритми, опорні малюнки, репліки під малюнками, ключові зразки) дозволяє активізувати нові лексичні одиниці, презентувати і закріпити структурний граматичний матеріал, сприяє осмисленню і засвоєнню, а також використовується як зорова опора для опису зображення, розшифровки і детального опису схематичних малюнків, які стимулюють усне мовлення учнів, а також формують навички і вміння монологічної і діалогічної єдності.
Щаслива та людина, душа якої наповнена великою кількістю скарбів, тому вона з натхненням допомагає їх збирати зростаючій дитині. Вчитель — це людина, яка чує тональність дитинства в повній гамі різнозвучних клавіш. Він допомагає пізнавати багатогранний світ, кладучи до дитячого серця часточку своєї душі і збагачує її життя власним досвідом.
Мій вчительський шлях триває 15 шкільних років. На кожному уроці приділяю увагу підвищенню мотивації навчальної діяльності учнів, але підсвідомо розумію, що паралельно відбувається і власна мотивація діяльності у навчально-виховному процесі. Моя робота дарує чарівні моменти захоплення досягненнями учнів, їхніми перемогами, а відчуття особистого злету у виразі дитячих очей змушує приховувати сльозу гордості за недаремну вчительську працю. Мене захоплює той момент, коли з першокласника народжується свідомий організований учень,а ще, коли клас дітей стає колом однодумців, помічників, «спільників». Найбільше натхнення я отримую від свого 6-го класу — групи унікальних, щирих, розумних, близьких мені по духу, ініціативних дітей.
Я – вчитель англійської мови, і моя перевага в тому, що цей предмет відкриває перед учнями аспекти з різних сфер життя народу з великою культурною спадщиною, поєднуючи знання мови та літератури, частково географії, історії, країнознавства, музики та основ здоров`я. Адже роль перекладача необхідна не тільки на уроці англійської мови, а й за межами урочного часу теж. Педагогу доводиться перекладати учнівські слова та вчинки з дитячої мови на дорослу і навпаки. Знання іноземної мови вимагає від учнів неабияких зусиль, а від вчителя — ретельного підбору навчального матеріалу і постійного контролю за розвитком партнерських відносин з дітьми. Це дозволяє «запросити» учнів зануритись у нелегкий процес навчання і з задоволенням прямувати до вершин знань.
Наша країна невпинно прямує до європейської інтеграції, і кожен новий день вказує на необхідність оволодіння іноземною мовою . Сучасні діти мають багато можливостей, щоб реалізувати себе в різних сферах життя. Останнім часом знання англійської мови стає не просто іспитом, а потребою для випускника школи. Успішна, впевнена й освічена людина буде почувати себе повноцінною в глобалізованому суспільстві тільки за умови володіння іноземною мовою. Тому на своїх уроках намагаюся створити максимально сприятливі умови для вивчення англійської мови.
На мою думку, найважливішим завданням освіти є виховання та розвиток особистості, яка буде готова до самовдосконалення протягом усього життя. Тому, цілком доречно, що для ефективної роботи учнів на уроці англійської мови великого значення мають набути такі поняття, як успіх, зацікавленість у власних навчальних досягненнях, оригінальність, позитивні взаємовідносини. Школа-це місце, де надання якісної освіти є пріоритетом, і де завжди існує необхідна учневі психологічна підтримка.
Я вважаю, що інклюзивна освіта дозволяє учневі розвивати свої індивідуальні сильні сторони та таланти лише тоді, коли від нього очікують високих результатів. Безперечно, що англійська мова є необхідною у житті сучасного суспільства. Тому, насамперед, я намагаюся допомогти учневі побачити в самому собі те, що він може і до чого йому прагнути, вивчаючи іноземну мову. Я впевнена, що бути професіоналом — це знати різноманітні шляхи навчання і викладання свого предмету і, при цьому, всі учасники навчального процесу є рівноправними та готовими до позитивних змін разом. Ключовим моментом при навчанні англійській мові у моїй практиці є адаптація кожної навчальної діяльності до умов реального життя, що сприяє соціалізації учнів.
Без сумніву, вчитель — професіонал, який вчить всіх інших професіоналів. Завдання вчителя — сприяти звичайним людям у великих справах. Найважливіше не визначити переможців, а зробити переможців із звичайних людей.
Усяким людям всякі дари:
Одному сильний ум,
Що знаходить в світі пари;
Другому рій крилатих дум,
Що, мов орли, летять за хмари,
Ще іншим руки золоті:
Що очі бачать, руки вдіють.
Який же дар дістали ті,
Що так дітей учити вміють?
Мені здається, в скарбі тім
Любові найбільш дісталось їм.
Чомусь захотілося почати саме цими рядками І. Я. Франка. Чому я обрала саме цю професію? Можливо, життя склалося б по-іншому, якщо б не стала вчителем, я ж у дитинстві мріяла стати лікарем. Аж дивно! Тоді б я ніколи не дізналася, як вночі робляться презентації до уроків та конкурсів, як складаються казки, пишуться конспекти уроків та сценарії позакласних і виховних заходів, перевіряються зошити, щоденники, як обирається вчительська сумка, у яку потрібно втиснути не лише календарні плани, зошити, підручники, а ще й хлібину зверху. Але не зважаючи на всі вчительські негаразди, я отримую надзвичайні емоції від великої дитячої радості маленьких перемог.
Я вважаю, що насправді вчителі – щасливі люди. Якщо не матеріально, то духовно, а це і є основною умовою для справжнього людського щастя. Гроші можна заробити, а от внутрішнього спокою і задоволення, на жаль, ніде не купиш. Я щаслива, бо бачу плоди своєї праці та вдячність учнів, бо відчуваю себе потрібною і задовольняю основну потребу кожної людини – потребу у визнанні. Я бачу захоплені іскорки в зацікавлених очах своїх учнів і розумію, що вчитель – моє покликання.
Піклуючись про дітей, навчаючи їх, я відчуваю їх любов, повагу, бажання вчитися. А це найголовніше у нашій професії. Також я любляча мама, дружина, вдячна донька . Моя родина – це найголовніше у моєму житті, а школа стала для мене другою родиною. Я постійно займаюсь саморозвитком, адже ніколи не можна зупинятися на досягнутому.
Розумію, що сучасним школярам нелегко збагнути пріоритет знань, тому постійно спонукаю до творчої роботи, всіляко допомагаю, використовую інноваційні форми роботи, комп’ютерні технології. Намагаюся знаходити у кожному щось хороше, розвиваю його. Вірю дітям, а вони вірять мені. Найголовніше — не зійти з обраної дороги, якою пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву.
Шлях моєї мрії
Якби не було вчителя,
То не було, напевне,
Ні поета, ні мислителя,
Ні Шекспіра, ні Коперника.
І понині, напевне,
Якби не було вчителя,
Невідкритими б залишилися
Береги Америки
Школа – найдивніша країна, де кожен день не схожий не попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися і витрачати час на порожнє, де кожен учень – це будівельник майбутнього, а значить всі жителі цієї країни відповідають за майбутнє. Де весь час треба квапитися стати цікавим для людей, що оточують тебе, залишатися цікавим завжди, дарувати тим, хто оточує тебе, свою енергію, знання, уміння, квапитися дізнаватися про нове, квапитися не запізнитися. Тому в цій країні уживаються лише найстійкіші, найтерплячіші, наймужніші, найщиріші, найвідповідальніші, найдобріші, найцікавіші і найдивніші люди. І називають їх вчителями.
Я – Учитель і це визначає всю мою суть і все моє життя. Це зовсім інший вимір часу – навчальними роками, семестрами, уроками, перервами… Це час, наповнений щоденною кропіткою працею, бо ти торкаєшся найціннішого – людських душ. Вчитель допомагає навчатися тому, хто прийшов до храму Науки. Своєю компетентністю і обізнаністю ти запалюєш вогники інтересу і бажання пізнати щось нове.
Але, щоб запалити, потрібно горіти самому: запалюючись, захоплювати, запалювати і водночас самому сяяти. Існує проста істина: щоб бути справжнім учителем, потрібно любити те, чого навчаєш, і тих, кого навчаєш. Їх треба знати. Вздовж і впоперек. Поважати і довіряти. Берегти «собори дитячих душ».
Ось вже дев‘ятий рік я працюю в школі з дітьми. Це були роки пошуків, роздумів, розчарувань, коливань, відкриттів, які перевернули все моє життя. Сьогодні, упевнено ступаючи на дорогу педагогічного пошуку, розумію, що потрібно багато що зробити. Потрібно багато що знати в педагогіці, треба освоювати нові програми, вивчати нову техніку, читати енциклопедії, довідники. У цій різноманітності точок зору, позицій, підходів важливо вибрати потрібне для себе, вибрати власну позицію. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива. Але професія вчителя вічна, її ніхто не зможе замінити. Адже саме вчитель сіє те перше зернятко знань в дитини, яка в майбутньому стане Людиною.
Я – Учитель і я цим пишаюсь. І хоч працювати приходиться в часи реформування освіти, нелегких умовах нашої «ринкової» економіки, яка мало що робить для створення матеріальних умов для педагогів школи, мене не залишає бажання вдосконалюватись, підвищувати свою педагогічну майстерність, в ім’я високої мети — навчання і виховання Людини.
Ні на мить не залишає думка : ти – взірець, взірець у поведінці, способі життя, відношенні до звичайних явищ. Ти знаходиш у кожному вихованці щось хороше, проектуєш і розвиваєш його, дотягуєш його до ідеалу. Віриш у цей ідеал і вони вірять тобі. Бо ти – Учитель.
Найголовніше не зійти з обраної дороги, якою ти пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий Світанок…
Свого часу Платон сказав: «Майстрами не народжуються, ними стають». І я наполегливо йду до цієї мети.
«Вчитель як рушійна сила особисто-орієнтованого освітнього процесу»
Замислюючись над проблемою побудови особистісно-орієнтованого освітнього процесу, важко не погодитися з тим, що визначна роль в його організації належить вчителю. Тому кожен педагог має пройти певний шлях самовдосконалення, поставивши перед собою кілька проблем, поступово розв’язувати їх.
По-перше, це проблема розуміння дитини як особистості, яка сама постійно опановує житейську премудрість, не завжди «за програмою». Я впевнена, що справжнє навчання завжди суто індивідуальне: воно не буває однаковим у хлопчиків і дівчаток, в учня, який відстає, або, навпаки, дуже добре вчиться. Тому вчителеві слід замислюватися над тим, що означає навчання для кожної конкретної дитини. Спробуйте подивитися на світ очима цієї дитини. Найменше, що ми можемо зробити — це перетворити школу в доброзичливий дім, куди кожен міг би природно внести свій особистісний світ навчання.
Наступним досить серйозним кроком в усвідомленні вчителем себе як особи, що має стати справжнім помічником у становленні учня, є крок до відкритості перед ним. Чи ризикуємо ми бути з вихованцями самими собою? Людьми, які іноді чогось не знають, вагаються, помиляються, шукають? Дитина завжди зрозуміє і пробачить якісь помилки, коли є довіра у стосунках, коли спілкування з педагогом не напружує її, коли немає комунікативних бар’єрів. Таке гуманізоване спілкування несе у собі досить непогані перспективи для налагодження відкритих, довірливих стосунків.
По-друге, педагогу слід замислитися над тим, чи добре він обізнаний з інтересами своїх учнів, чи знає він про те, що цікавить їх саме зараз і що цікавитиме завтра? На мою думку, дізнатися про це зовсім нескладно. Це можна зробити прямо, проте краще створити таку атмосферу довіри й творчості, в якій інтереси проявляться природно.
Одним із основних завдань особистісно-орієнтованого навчання і виховання є розвиток і підтримка дитячої допитливості. Гадаю, це найсерйозніша проблема, якій вчитель має приділити значну частину часу, відведеного на підготовку до уроків. Можливо, слід спрямовувати свою роботу не стільки на сам процес навчання, скільки на створення такої ситуації, в якій дитина просто не могла б не вчитися сама і робила б це із задоволенням. Один із шляхів розв’язання цієї проблеми — створення середовища, що розвиває уяву. Надайте можливість кожній дитині спробувати свої сили у певній діяльності, заглибитися у неї так, щоб вона захопила її, перетворила тимчасовий інтерес у постійний.
Чи вистачить у сучасного педагога мужності і терпіння для того, щоб допомагати зародженню творчих ідей у власних учнів? Чи досить терпіння і людяності, щоб правильно реагувати на вчинки, що дратують, набридають, стійко переносити спротив, а іноді й деякі дивацтва тих, у кого найчастіше виникають творчі думки? Чи зможе він «надати простір» творчій людині? Адже творчі думки на початку свого народження так само безпомічні, як і новонароджена дитина: вони слабкі, беззахисні, вразливі. Будь-яка нова ідея завжди програє перед тією, що вже укорінилася, знайшла визнання. Діти переповнені подібними новими невеличкими творчими ідеями, проте вони «гублять» їх у шкільній рутині.
Є велика різниця між людьми просто розумними та розумними і творчими. Творчі особистості менш передбачувані і більш неспокійні. Чи завжди дорослі, перебуваючи в якості вчителя, дозволяють їм розкритися і проявити свої творчі здібності, не смикаючи, а допомагаючи? Бо ж більшість великих думок виявлялось і заявляло про себе, коли усі навколо стверджували, що вони тривіальні й нецікаві.
Намагайтеся забезпечити учням розвиток у сфері не лише пізнання, а й почуттів. Трагічною помилкою будь-якої системи освіти є те, що в ній визнається в якості основного тільки інтелектуальний розвиток. Адже в будь-якій життєвій ситуації вирішальним є людський фактор, коли почуття породжують ідеї, а ідеї — почуття.
Ми вчимося на помилках. Кожна «розумна» помилка є свідченням про проблему, яку слід розв’язати. Помилка є обов’язковою умовою процесу дослідження, процесу пошуку оригінального рішення.
Для певної частини вчителів і батьків гарний учень — це той, хто правильно відповідає, а не той, хто запитує. Але ж навчання має давати можливість дітям ставити запитання! Запитання не менш важливе, ніж відповідь, адже саме з власних запитань і починається пошук та відкриття знань.
Але найголовніше в будь-якому навчанні — це відкриття дитиною самої себе. І тому, що цей процес творчий, особистісний, емоційний, тільки близька людина може допомогти їй відкрити себе, стати особистістю. А чи такі ми у нашому спілкуванні з дітьми?
Я педагог і особистість. В дитинстві я мріяла стати акторкою, співачкою, але не як вчителем. Я захоплювалась іноземними мовами. і вивчала їх із задоволенням,тому що мріяла побачити світ, дізнатися про культуру та традиції інших країн. Але життя повернуло так, що я стала педагогом. З роками зрозуміла, що бути педагогом – це моє покликання. Все моє життя тепер пов’язане зі школою, з тим світом, який я знаю, люблю. Та я сподіваюсь, що буду ще багато років його невід’ємною частиною.
Хто такий педагог? Це людина, яка завжди несе знання іншим.
Кожному педагогу доводиться працювати з неповторним дитячим колективом. Звичайно професія вчителя найпривабливіша, найблагородніша та найповажніша але в той же час дуже важка. Тому вчитель повинен бути індивідуальним та творчо налаштованим. І я як педагог і творча особистість налаштована ділитися своїми знаннями та креативними ідеями. Я отримую велике задоволення від того, що можу навчати дітей спілкуватися іншими мовами, розвивати їх як творчу особистість, та давати їм ті знання, які потім вони будуть використовувати на практиці.
Я, вчитель – дослідник, працюю для пізнання, бо саме пізнання, є мотиваційною основою моєї діяльності.
Я ніколи в житті не думала, що буду пишатися тим, що я педагог, і я розумію, що вибрала ту професію, яка потрібна людям.
Не пам’ятаю, щоб у юнацькі роки я мріяла про професію педагога. Навіть, коли вступила до університету та пішла працювати до школи у далекому 1983 році, я все ще не думала про те, що майбутня моя професія буде пов’язана з педагогічною діяльністю. Мені здавалося, що це тимчасово. Тільки коли народилися мої діти, я відчула, що можу зробити щось важливе для них і маю виховувати їх відповідально, тоді ж я по-іншому почала дивитися на дітей у школі. Поступово розуміння, що я потрібна цим маленьким людям, і бажання зробити їх життя більш цікавим, захищеним спонукали мене до зростання у професійній діяльності.
З тих пір я постійно шукаю нових шляхів у вихованні і навчанні дітей, навчаю їх і навчаюся у них. Англійська мова – предмет особливий, на мій погляд. Він важливий і як мета, і як засіб навчання і виховання. Цей предмет дає широкі можливості для розвитку комунікативних, пізнавальних і творчих навичок. Щоб дітям було цікаво, намагаюся урізноманітнювати форми і методи на уроці: використовую ігрові, презентативні, інтерактивні технології. Сьогодні, коли форми і зміст освіти мають змінюватися, метою моєї урочної діяльності ставлю не просто навчити учнів якоїсь кількості необхідних норм граматики, письма чи читання, а хочу, щоб всі учні в класі були включені в процес здобуття знань. Намагаюсь розуміти, який стиль навчання притаманний кожному учню окремо, щоб більш ефективно включити його в роботу на уроці. Разом з традиційним оцінюванням впроваджую альтернативне формуюче оцінювання і зворотній зв’язок, які сприяють підвищенню мотивації учня до навчання, з одного боку, та підвищенню власної відповідальності кожного учня, з іншого. Кожен день для мене цікавий, тому що кожен день я можу відкривати нові, навіть маленькі, перемоги у моїх учнів, а значить і у себе.
Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям.
Моя місія – це моє покликання: бути вчителем, дружиною. Людям, які оточують мене, я намагаюся віддавати тепло своєї душі і відчуття свого серця, бо й вони відгукуються на мої потреби допомоги. Дуже хочу більше спілкуватися зі своїми учнями, а не з папірцями, які забирають значну частину сил, життя, турботи про близьких і ближніх…
Моя професійна мета – допомогти своїм учням стати Людьми, реалізувати себе в суспільстві, бути успішними.
Пізнати і навчити дитину… У цій складній справі немає готових рецептів. Але вважаю, що насамперед треба зрозуміти дитину як особистість, розгледіти її індивідуальні особливості. «Прив’язуючи» навчальні завдання до життєвого досвіду дитини, використовуючи сучасні технології, досягаю поставленої мети самореалізації кожної дитини.
Навчаючи дітей, я щоразу навчаюся від них сама. Тому успіх своєї педагогічної праці вбачаю у постійному спілкуванні з дітьми, у взаємній любові вчителя і учня, у вмінні «запалити» дітей до роботи. Працюючи за системою розвивального навчання, прагну не робити поділу між дітьми на сильних і слабих, а вчу їх цінувати свою працю та намагатися виконувати її якнайкраще.
Я згодна з думкою видатного педагога В.О.Сухомлинського, що «наша праця — формування людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не зіставити».
https://sites.google.com/site/tihomirovatatanasergeevnasajt/
Так як основною метою навчання іноземних мов є формування і розвиток комунікативної культури учнів, практичне оволодіння іноземною мовою, вчитель має обрати такі методи навчання, що дали б змогу всім учням виявити свою активність та творчість. Для інтелектуального розвитку учнів, створення творчої атмосфери, активізації пізнавальної діяльності, використовується метод проектів – самостійної роботи учнів над темою під керівництвом вчителя. Під час роботи над проектом школярі вчаться працювати в групі, відшукувати інформацію з різних джерел, оформляти матеріал та представляти його, оцінювати свою роботу на фоні інших.
Важливою рисою проектного підходу є увага та повага до особистості учня, позитивна атмосфера.
На власному досвіді я переконалася, що творча праця учнів на уроці сприяє свідомому і міцному засвоєнню матеріалу. Мої вихованці уміють самостійно здобувати знання, люблять читати і грамотно висловлюють свою думку. Вони комунікабельні та впевнені у собі.
Інтеграція європейських країн, міграції, розширення контактів з діловими партнерами за кордоном, поширення сучасних інформаційних технологій вимагають від сучасної людини мобільності й навичок спілкування різними мовами, знайомства з культурами інших народів, усвідомлення особливостей рідної культури й мови, прагнення знайти себе в такому різноманітному світі, самоствердитися й реалізувати себе. Виховання у школярів активного ставлення до життєдіяльності інших людей, суспільного життя, збагачення його пізнавальної і трудової діяльності, розвиток інтересу до присвоєння різнобічних знань набуває особливого значення для суспільства.
Сьогодні життя висуває нові вимоги щодо рівня викладання іноземних мов у школі, орієнтує викладача на пошук найбільш ефективних методів навчання, які вказують реальні шляхи до опанування учнями іноземного мовлення як засобу спілкування. Сприйняття мови як явища соціального висуває на перший план навчання з комунікативною метою. Саме тому я вже кілька років працюю над проблемою «Ефективні прийоми навчання – передумова успіху у практичному оволодінні учнями англійською мовою», шукаючи нові активні способи і форми навчальної діяльності учнів на уроці.
Як організувати навчальний процес так, щоб учні були здатні використовувати іноземну мову як під час спілкування в реальних життєвих ситуаціях, так і для набуття знань, щоб вони могли орієнтуватися
в соціокультурних аспектах країни, мова якої навчається?
Практика показала, що цьому значною мірою сприяє атмосфера колективного спілкування, організованого на основі комунікативних ситуацій. Вони стимулюють учнів до комунікативно-вмотивованого виконання мовленнєвих дій, а спілкування в таких ситуаціях дає змогу учням засвоїти іншомовний матеріал свідомо. Подібне спілкування – емоційно забарвлене, пронизане індивідуальними переживаннями, воно приносить радість, зацікавленість у спільній діяльності, створює важливі передумови успіху як у навчанні, так і в позакласній виховній роботі.
Досвід переконує, що розвиток комунікативних здібностей можливий тільки через вирішення реальних завдань на уроці, що викликає в учнів задоволення і впевненість в собі, бажання говорити англійською мовою.
Неоціненну роль у практичній реалізації методу проектів відіграє психодіагностика: вивчення вікових особливостей учнів і згідно з результатами цієї діагностики – організація спілкування з учнями на уроці. Ідучи на кожен урок, приділяю велику увагу до спілкування зі своїми дітьми, емоційному настрою, знаходженню такого контакту з ними, який будується на довірі. Моє головне педагогічне кредо: ставитися до учнів так, щоб у них було почуття особистої значущості. «Переконуйте співрозмовника в його значущості», — говорив Дейл Карнегі.
Готуючись до уроку, я продумую моменти відпочинку, якщо діти стомилися. У кожен клас заходжу і починаю урок з посмішкою, дивлячись в очі кожному учневі.
Для дітей 5-6 класів характерною є постійна жага до нового, цікавого. Вони швидко втомлюються, якщо їм нецікаво, якщо урок ведеться не емоційно. Тому, щоб зацікавити своїх вихованців, використовую таку форму уроку чи окремі його фрагменти як казка. Разом з казковими героями учні переживають їхні пригоди.
Велику увагу приділяю пісенному, поетичному матеріалу на початковому етапі вивчення іноземної мови.(Додаток 1) Вивчення пісень, віршів, скоромовок, прислів’їв має багато переваг.(Додаток 2) Завдяки цьому створюється сприятливий мікроклімат, знижується напруженість, активізується мовленнєва діяльність, підвищується емоційний тонус, підтримується інтерес до вивчення мови. Для фонетичної зарядки я здебільшого підбираю коротку, нескладну пісню або вірш з чітким ритмом. (Додаток 3)Дітям пропоную багаторазове прослуховування, що сприяє засвоєнню як лексики, так і мелодії. Потім діти відповідають на запитання, що стосуються змісту пісні або вірша. Пісні використовують для кращого закріплення граматичного матеріалу, розширення лексичного запасу, для зняття втоми всередині та наприкінці уроку. Опрацювавши лексику, переходжу до її активізації в усному мовленні, драматизації. Часто діти розігрують вірші по ролях.(Додаток 4)
Готуючись до уроку, добираю такий матеріал, який би зацікавив учнів, щоб заохотити їх висловлювати свою думку, спираючись на власний досвід. Продумую етапи уроку, особливо початковий, шляхи переходу від одного етапу до іншого. Вважаю, що від того, наскільки яскраво, нешаблонно розпочнеться урок, наскільки невимушено я введу учнів в атмосферу іншомовного спілкування, залежить успіх комунікативної діяльності учнів на уроці. Можна розпочати урок з певної ситуації, поставити запитання. Мовленнєва зарядка, як правило, пов’язана з темою уроку: “Try to guess what I did yesterday?”(Тема “My day”). Велику частину уроку займають мовленнєві вправи.(Додаток 5)
Також на своїх уроках я часто організовую парну та групову форми роботи, що можуть проводитися одразу після введення нового матеріалу на початку вивчення теми, бути частиною узагальнюючого уроку. Навчання через співпрацю – один з найбільш ефективних шляхів об’єднання учнів різного рівня мовленнєвої підготовленості, що сприяє навчанню всіх учнів. За такого навчання учні усвідомлюють важливість допомогти один одному, оскільки робота організовується таким чином, що виконання завдання залежить не від лідера групи, а від кожного члена, оскільки кожен має визначену роль і робить свій посильний внесок у досягнення спільної мети.
Для початкового етапу навчання іноземних мов найбільш ефективними й доступними є такі форми групового спілкування, як драматизація та рольва гра.
Гра – особливо організоване заняття, що вимагає напруги емоційних та розумових сил. Вона завжди передбачає прийняття рішення – як вчинити, що сказати, як виграти? Бажання розв’язати ці питання загострює розумову діяльність тих, хто грає. У грі всі рівні. Вона доступна навіть слабким учням. Більше того, слабкий з мовної підготовки учень може стати першим у грі: винахідливість і кмітливість тут часом виявляються більш важливим, ніж знання предмету.(Додаток 6)Почуття рівності, атмосфера захопленості й радості, відчуття підсильності завдань – все це дає можливість дітям побороти сором’язливість, яка заважає вживати в розмові іноземну мову, і благотворно позначається на результатах навчання. Непомітно засвоюється мовний матеріал, а разом з тим виникає почуття задоволення.
Цікавою формою групового спілкування є ігри типу «Брейн-ринг» або «Ризик». Групи учнів готують разом відповіді на поставлені запитання, приймають рішення та повідомляють про них. Використовуються запитання, які перевіряють знання культури, літератури, традицій англомовних країн і своєї країни, загальну ерудицію та кмітливість, лінгвістичний кругозір. Наприклад: «У чому полягає відмінність американського футболу від європейського?» або «Назвіть міста і штати США, які мають однакову назву», «Яке первісне значення слова “хобі”?»
Ще однією формою групового спілкування, близькою до справжнього спілкування, є дискусійна гра, у ході якої обговорюються актуальні й цікаві для учнів питання. Змістом таких дискусій можуть бути будь-які проблеми реального життя. Це можуть бути дискусії з соціальних, політичних, морально-етичних питань. З великим інтересом готуються учні до обговорення таких проблем, як «Проблеми підлітків та молоді», «Ідеальна родина – вигадка чи реальність?», «Школа майбутнього – вчитель чи комп’ютер?»
Можливість висловити свої власні думки у зручній для учнів, творчо продуманій формі надає їм проектна робота, яка дає додатковий імпульс та стимул для вивчення іноземної мови. Так, наприклад, під час вивчення теми « Шкільне життя» учні можуть виконувати такі проекти: «Моя школа», «Школа моєї мрії», «Мій ідеальний шкільний день». Проектна робота має значний інтерес для учнів. Вона не є розважальним заходом, адже виконує важливі навчальні, виховні та пізнавальні завдання. Проектне навчання не тільки спонукає до розумно вмотивованої доцільної діяльності, відповідно до вікових і навчальних інтересів учнів, а й істотно трансформує роль педагога в керівництві нею. Вчитель при такому підході неодмінно перетворюється на консультанта, порадника, координатора, який переконує у власній правоті силою досвіду, мудрості, аргументу, але не наказу. Тому сфера контролювання вчителем процесу становлення особистості не звужується, а навпаки – розширюється. До того ж проектна діяльність виводить різновікових учасників діяльності на пошуки спільної мови і розуміння багатьох побутових цінностей та оцінок.
Досвід роботи показав, що проектне навчання заохочує і підсилює щире прагнення до навчання з боку учнів, тому що воно:
- особистісно орієнтоване;
- використовує безліч дидактичних підходів: навчання у справі, незалежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, рольову гру, проблемне навчання, дискусію, командне навчання;
- має високу мотивацію, що означає зростання інтересу і включення в роботу в міру її виконання;
- підтримує педагогічні завдання на всіх рівнях;
- дозволяє вчитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретній справі, а не вдавати навчальну діяльність;
- розвиває мовленнєву компетенцію.
У сучасному мовному просторі використання методу проектів став невід’ємною частиною спілкування, отримання інформації, розвитку творчих здібностей та самоосвіти. Для учнів це природний та цікавий шлях до розвитку уміння спілкуватись не тільки рідною, а й іноземною мовою, використовуючи свою творчість. Тому актуальність використання методу проектів на уроці полягає саме в ефективності поєднання корисного і цікавого, навчання і розваги, наочності та інформативності.
Своєчасно знайти,
виховати й розвинути задатки
і здібностіу своїх вихованців,
своєчасно розпізнати в кожному його покликання…
В.О.Сухомлинський
Це завдання стає тепер найголовнішим у системі навчально – виховного процесу. Вчитель повинен допомогти кожному вихованцю піднятися на сходинку вище. Особливу роль школи я бачу в створенні умов для становлення та розвитку особистості освіченої, морально і фізично здорової,креативної.
Треба вірити, що кожен з наших вихованців може стати неповторним, унікальним, найвищим майстром своєї справи. Тож виявити здібності та розвивати креативність учнів треба не завтра, а «тут і зараз», вже на шкільній лаві. Бажання дитини вчитися багато в чому залежить від учителя, його вміння визначити можливості школяра, його індивідуальність. А задля цього я готовий бути винахідником, експериментувати, рости, йти на ризик, робити помилки та отримувати задоволення від своєї улюбленої справи.
Досягти успіху не означає, що ви повинні
зробити що-небудь визначальне. Це
значить, що ви повинні робити те саме,
що і всі, тільки виключно добре.
Колін Тернер
Вже 27 років я намагаюсь досягти успіху в такій непростій, проте надзвичайно цікавій і важливій професії. Завжди пам’ятаю народну мудрість і намагаюсь слідувати їй: «виховувати «крилатого» може тільки «крилатий» педагог, виховувати щасливого може тільки щасливий, а сучасного — тільки сучасна людина». І хоч професія вчителя-це завжди пошук, сумнів, тривога і співпереживання, я щасливий, що зерна добра, поваги, справедливості засіваю в душі учнів, допомагаю знайти правильну дорогу в житті. Створюю умови для максимального розвитку здібностей учнів, впроваджую нові системи, форми і методи роботи, постійно шукаю в кожному учневі індивідуальні багатства, намагаюсь працювати своїм особистим стилем, щоб кожен урок не був схожий на інший.
Завдання учителя сучасної школи, на мій погляд, – не давати знання, а навчити їх здобувати та застосовувати в житті. Мені б хотілося бачити своїх учнів дієвими, креативними, цікавими людьми.
Я розумію, яку чудову, потрібну, важливу, але водночас і важку професію я обрав. Знаю, скільки зусиль потрібно прикладати у своїй роботі, щоб виховати справжню Людину.
Щодня, крок за кроком, я впевнено піднімаюся по драбині майстерності, з року в рік удосконалюю свій професіоналізм, щоб досягти омріяної мети – стати справжнім майстром. Моя участь у районному етапі конкурсу – найкраще тому підтвердження!
Учень – це не посудина, яку необхідно
наповнити, а факел, який потрібно запалити
Б.Паскаль
У нашому світі є тисячі професій. Одні з них народжуються на деякий час, інші затримуються надовго, а є такі професії, які будуть жити вічно – серед них і професія вчителя. Завдяки їй ти постійно знаходишся в русі, вдосконалюєш себе, прагнеш до нових вершин.
Колись давно, коли я був ще малим хлопчиськом, який тільки-но прийшов до школи, дивився на цих людей і захоплювався їх здатністю все знати, усе розуміти й знаходити вихід із будь-якого становища . Коли підріс, то, не вагаючись ні хвилини, обрав професію вчителя. Так почався мій життєвій шлях. Дуже скоро зрозумів, що найперше завдання вчителя — не навчати, а допомагати дитині пізнати цей світ. Не потрібно всіх рівняти під шаблони й ставити в окремі рамки: кожна дитина — це особистість, її світ довершений і унікальний, тому переламувати кожного з них — це просто злочин. Саме тому мої головні правила виховання такі: кожна дитина — це особистість і заслуговує до себе уваги ; немає неслухняних і небажаючих вчитися дітей, є байдужі вчителі, які не можуть знайти до дітей підхід; і найголовніше правило: учителем потрібно народитися, стати ним недостатньо.
Для мене професія вчителя – це повна віддача, прагнення до всього нового та непізнаного. Лише постійно вдосконалюючись, ти можеш вчити інших. Ніколи не можна зупинятися на досягнутому, якщо ти зупинишся, тобі не місце в школі. Потрібно завжди бути послідовним, небайдужим, справедливим. Радіти навіть найменшим перемогам своїх учнів і завжди націлювати їх бути ще кращими, вселяти в них віру в себе, допомагати з гідністю долати труднощі й не пасувати перед складними ситуаціями.
Кожного дня, ідучи до школи, зустрічаю своїх учнів, які мені посміхаються, вітають з добрим ранком; зустрічаю їхніх батьків, які обов’язково цікавляться, як вчаться діти, і відчуваю ,що на своєму місці ,що моя праця недаремна. А найприємніше в моїй професії те , коли назустріч ідуть учні ,які декілька років тому закінчили школу, і ніколи не проходять повз ,які дякують ,що у свій час я не лишився байдужим до їхньої долі: комусь допоміг словом ,комусь ділом. Найприємніше бачити, що з того маленького хлопчика, який прийшов до школи, не вміючи навіть зав’язати шнурки, виріс справжній чоловік, а з маленької дівчинки, яку пам’ятаєш з бантиками, виросла гарна, усміхнена леді.
Я люблю свою професію , люблю дітей і дуже сподіваюся, що мої учні, яких я виховав, будуть понад усе цінувати життя і прагнути завойовувати нові горизонти .
Це трапилось дуже давно: коли я ще був дитиною, то до нестями закохався в спорт. У той час я зрозумів одну істину: щоб досягти певних результатів, треба наполегливо працювати. Так і з’явилась мрія пов’язати своє життя зі спортом та зі школою. Іншого місця в житті для мене не існувало, всі інші професії я просто не помічав…
Пройшли роки, і всі мої мрії, на диво, здійснилися: я працюю вчителем фізичної культури та Захисту Вітчизни в найкращій школі з найкращими дітьми.
Сьогодні я переконаний, що щастя, якого так всі прагнуть, складається з трьох чинників: фізичне, психологічне та духовне здоров’я. І якщо один з трьох чинників випадає, тоді ми бачимо перед собою людей, у яких життя так і не склалося. В.О.Сухомлинський писав, що від гармонії фізичного розвитку, здоров’я та багатогранності духовного світу залежить особистість, її моральне, інтелектуальне, емоційне, естетичне багатство потреб, запитів, інтересів.
Мені боляче дивитись на ставлення можновладців до фізичної культури і здоров’я нашого суспільства. Тому свою роботу будую так, щоб донести учням розуміння важливості постійно займатися фізичними вправами, спортом. Працюючи декілька років над проблемою «Формування в учнів стійкої мотивації щодо збереження свого здоров’я, фізичного розвитку та фізичної підготовки, гармонійного розвитку природних здібностей та психічних якостей засобами фізичного виховання в організації шкільної освіти», прикладаю всі зусилля, щоб розв’язати її. Я розумію, що не всі можуть стати чемпіонами, але всі мають стати Людьми.
Свою роботу будую за трьома напрямами:
- виховання в учнів інтересу до занять фізичною культурою та спортом;
- особистісний підхід до навчання та виховання школярів засобами фізичної культури;
- свідома двостороння співпраця у навчально-виховному процесі за схемою «вчитель-учень».
Ще з дитинства в моє серце впали зерна поваги до старших, патріотизм, любов до сім’ї, до Батьківщини та інші загальнолюдські цінності. Тому на уроках та в позаурочний час формую в дітей інтерес до військової справи, глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовність стати на захист Батьківщини, вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії Збройних сил. Для досягнення мети намагаюсь встановити з учнями гарні, доброзичливі стосунки, створити дієздатний колектив, який спроможний вирішувати поставлені завдання, спрямувати процес так, щоб дітям було цікаво.
На уроках використовую різноманітні форми роботи: розповідь, пояснення, шкільна лекція, демонстрація, тестування; такі ефективні методи, як інтерактивний («Мозковий штурм», «Вільний мікрофон», «Навчаючи — учуся», «Займи позицію», «Вилучи зайве»), ситуативно-рольовий, проблемний, метод поетапного формування знань, вмінь та навичок, змагальний метод, створення нестандартних ситуацій та їх вирішення. Активно впроваджую інформаційні технології для ознайомлення учнів із зразками техніки, озброєння, умовами проходження строкової служби (мультимедійний показ прийомів та операцій, уроки — презентації, показ та демонстрація як ілюстративного, так і предметного матеріалу, уроки з тактичної підготовки – моделювання бойових дій із звуковими ефектами та ін.). Свою систему роботи спрямовую на всебічний розвиток учнів, їхніх духовних цінностей, зміцнення здоров’я кожного учня, уміння самостійно займатися вправами, на попередження захворювань, здійснення самоконтролю за станом здоров’я. Заняття з предмета «Захист Вітчизни» мають свою специфіку, бо пов’язані зі зброєю, технікою, боєприпасами, технічними засобами навчання, з проведенням занять на місцевості. Тому безпеку учнів під час занять забезпечую постійним, суворим, неухильним дотриманням учнями вимог статутів, порадників, а також визначених заходів безпеки, які доводяться на кожному уроці.
Маючи певні досягнення, не зупиняюсь на досягнутому. Крім результативності в навчально-виховній та позакласній роботі, брав участь у проектах: «Перетвори знання на успіх», метою якого було донесення до населення думки, що освіта та знання є інструментом досягнення успіху як держави, так і кожного окремого громадянина; «Зростаймо здоровими», метою якого було створення належних умов для фізичного розвитку дітей, які потребують занять в лікувально-оздоровчих групах, для підвищення фізичної та інтелектуальної працездатності, зміцнення здоров’я; «Молоді футбольні волонтери: Спорт та волонтерство для Цілей розвитку тисячоліття» — модернізація шкільного стадіону, створення двох майданчиків для мініфутболу; «Клич друзів – граймо разом» – на встановлення гімнастичних майданчиків. Хочеться, щоб і діти раділи тим приємним переживанням, які приносять в собі миті перемог. Тому працюю над собою, своїм самовдосконаленням.
Люблю дітей, напевно, тому і сам маю їх багато (11 власних діток), пишаюсь тим, що своєю працею можу хоч якось впливати на найдорожче, що є на світі, – долі дітей, і так буде завжди…
Учитель – це величне слово, промовляючи яке кожна людина уявляє собі того педагога, який протягом шкільних років був для неї взірцем особистості – високоморальної та достойної людини, Людини з великої літери. Але це ще й людина, яку ти бачиш кожен день і яка стає дуже близькою тобі, небайдужою до твого життя, може вислухати твої проблеми, дати слушну пораду, яка має чуйне серце та щиру душу. Саме такою людиною та вчителем я прагну бути.
Раніше працював у Державному департаменті з питань виконання покарань у Херсонській області. Займаючи посаду начальника відділення соціально-психологічної служби відділу соціально-виховної та психологічної роботи, отримав чималий досвід у перевихованні засуджених, позбавлених волі (п’ятеро звільнених із мого відділення вступили до вищих навчальних закладів та закінчили їх, отримавши вищу освіту). Під час роботи проводив аналіз, за яких обставин було засуджено моїх вихованців, а їх було в моєму відділенні в різний період часу від 120 до 180 чоловік одночасно. У результаті аналізу було зрозуміло, що в 90% випадків була можливість уникнути покарання, якби не «виховання». Стало зрозуміло, що краще якісно виховувати, чим потім перевиховувати. Саме так з’явилася мрія — бажання працювати в школі, щоб запобігти подібним ситуаціям.
Після виходу на пенсію я рік не наважувався подати документи до школи. Завдяки моєму товаришу цей відповідальний крок було зроблено, пройдено іспитовий термін. Сьогодні це не просто робота в навчальному закладі — це моє хобі, те, про що я мріяв, що мені дуже подобається.
Моя педагогічна діяльність націлена на формування особистості – сучасного патріота України. Використовуючи у своїй роботі найсучасніші методи та навчальні посібники навчання «Захисту Вітчизни», намагаюся дозувати навчальний матеріал, розставляти в ньому різні акценти в залежності від потреб та можливостей учнів, створюючи для них ситуацію вибору, стимулюючи саморозвиток, їхнє бажання до самореалізації та самовдосконалення. Своїм особистим прикладом привчаю своїх вихованців бути патріотами своєї держави, для яких закон – найвища цінність, а навчання й подальша робота за вибраною спеціальністю приноситимуть благо всьому суспільству, рідній державі. Завжди вважаю учня суб’єктом навчальної діяльності, виконуючи при цьому роль наставника, організатора та помічника. Забезпечуючи педагогічний супровід діяльності учня, стимулюю його самостійність та активність.
Мої уроки відкриті для всіх і завжди. Ділюся набутим досвідом та матеріалами з колегами. Намагаюся завжди прищеплювати любов не тільки до рідних та близьких, а й до рідної країни, виховувати в дітей високі моральні якості, враховувати індивідуальні особливості та здібності кожної дитини. Велика зацікавленість у своїй роботі, небайдужість, наполегливість та щира повага до дітей дозволяють завжди досягати поставленої мети.
Учитель… Це слово є священним для кожного, бо всі наші знання — від учителя. Переді мною не стояло питання, ким бути, адже моя мама – теж педагог. Ще маленьким я бачив, як вона готується до уроків, перевіряє учнівські зошити… Не менш важливу роль у виборі професії відіграв і батько, який виконував інтернаціональний обов’язок на Кубі. Він для мене — взірець відваги, мужності, героїзму. Саме тому я обрав фах учителя «Захисту Вітчизни».
Пріоритетним завданням своєї діяльності вважаю виховання у сучасної молоді якостей громадянина, патріота, захисника Вітчизни. Адже розвиток національних Збройних Сил, бойова готовність армії значною мірою обумовлюються рівнем підготовленості юнаків до строкової служби і до захисту Вітчизни в цілому.
Чільне місце у засвоєнні учнями матеріалу з предмета «Захист Вітчизни» посідає позакласна та позашкільна робота з предмету. Так, у школі працює стрілецький гурток. Військово-патріотичному вихованню сприяє проведення гри «Джура». Щорічно у школі проходять Дні цивільного захисту, уроки мужності, школярі залучаються до упорядкування братських могил, пам’ятників.
Для того, щоб давати суттєві знання, намагаюся постійно займатися самоосвітою, розширювати світогляд: черпаю нову корисну інформацію з фахових журналів, цікавлюся передовим досвідом. Мене також приваблюють нестандартні уроки, методи і прийоми роботи колег. Нове та раціональне використовую на своїх уроках, практикую проведення занять з використанням ІКТ. Маю власний веб-сайт http://blogigsol1967.blogspot.com, через який ділюся своїми напрацюваннями.
На сьогодні навчальний заклад є єдиним центром із військової підготовки школярів. У цій ситуації надзвичайно зростає роль предмета. Я вважаю своєю метою не просто дати знання, а навчити мислити, виховати справжнього патріота, що є в даний період дуже важливим. Учитель, на мою думку, — приклад не лише для дітей і батьків, але і всього суспільства. Тому, коли почалася війна на буремному Сході, я не міг стояти осторонь і пішов добровольцем у зону антитерористичної операції. Після демобілізації повернувся до рідної школи. На уроках і позакласних заходах продовжую формувати почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії, культурних та історичних цінностей. Виховую громадянські почуття і свідомість, повагу до Конституції та інших законів України.
Що більше буде зроблено для цього сьогодні, то краще житимемо завтра, і будемо гідними називати себе українцями. Як стверджував у своїх працях В.О. Сухомлинський: «Той, хто по-справжньому любить Батьківщину, у всіх відношеннях справжня людина. Наша Батьківщина — це могутнє тисячолітнє дерево. Тож нехай кожен з нас буде не сухою, безплідною колючкою на цьому дереві, а живою гілкою. Пам’ятай, що наша Батьківщина ніколи не підкорялася ні одному завойовнику. Знай, що справжнього патріота нашої Батьківщини можна убити, спалити, закопати живим у землю, як це робили звірі фашисти, але підкорити не можна («Листи до сина»)».
Моя педагогічна філософія
Існує така легенда. «Багато тисяч років тому побачив Бог, що множаться пороки людей і вирішив допомогти їм. Скликав він високих Духів і сказав: «Люди втратили свій шлях. Як бути?». Один з Духів запропонував навіяти на людей сон пророчий, інший – послати манну небесну, третій – воду від Бога. І лише четвертий Високий Дух пророк: «Вклади в кожну людину спрагу до пізнання і дай їм учителя».
Послав Бог учителів на землю: Мойсея, Будду, Ісуса Христа і Мухаммеда. А потім зібрав світлих янголів, наказав їм бути вчителями для дітей».
З тих незапам’ятних часів народжуються на землі янголи, як звичайні діти, дорослішають і поспішають до дітей. Це вчителі.
По-різному приходять до школи вчителі, і по-різному складаються їхні долі. Диплом педагогічного вузу – це лише документ на право залучення до великого і надзвичайно складної праці. А складність учительської праці в тому, щоб знайти шлях до кожного учня, створити умови для розвитку здібностей.
Кожна людина, розмірковує про сенс життя, про свої можливості і цінності, по суті – філософ. Учитель удвічі більше, тому що ця професія – одна з найбільш відповідальних.
Учитель веде по сходах дорослішання майбутнього робітника і вченого, воїна і космонавта, лікаря і будівельника. Учитель формує фундамент їх знань і умінь, основи їх світогляду і характеру, як ніяка інша професія, вчитель працює на завтрашній день, виховуючи людину своєї країни.
Праця вчителя на кшталт праці хлібороба і будівельника – із зерен добра і справедливості вирощує він душу учнів, з цеглинок знань складає їх розум, допомагає знайти свої шляхи в житті, свій громадянський обов’язок.
А головне – своїм словом викладає найважчу на світі науку – бути людьми.
Безумовно, що сучасне життя вимагає від нас життєстійкості, рухливості, іноді навіть цинізму, жорстокості, але для того, щоб не розчинитися в цьому тривожному і нестійкому світі, не стати безликою, часто необхідно мати основу – стрижень, завдяки якому людина залишається особистістю. Що може бути краще хорошого вчителя? Що може бути гірше поганого вчителя, що випадково опинився на цьому місці? Зате будь-яка педагогічна необачність відразу перетворюється на помилку. І немає помилок гірше, ніж учительські.
Я з дитинства мріяв стати вчителем. Дорослої фрази «Педагогічна філософія» я ще й не чув: батьки мої прості робітники, серед родичів учителів не було. Але, як я думаю, в тому далекому і прекрасному дитинстві народжувалася ця сама філософія. Сьогодні на дворі XXI століття, 2016 рік. Так, я вчитель, але я й син свого народу і найбільша його цінність – це діти. І якщо я зможу прищепити їм любов до рідного краю, то я зможу прищепити любов і патріотизм до нашої Батьківщини – України.
У дитинстві нам хотілося якомога швидше стати дорослими. Ми мріяли про життя, що чекає нас попереду, і вірили у те, що всі наші мрії неодмінно здійсняться.
Учителем я мріяла бути відколи себе пам’ятаю. У молодшій школі дуже хотіла бути вчителем початкових класів. Але коли познайомилася з новим предметом, то вже точно вирішила — буду істориком, учителем історії. Для мене ця наука була сповнена цікавих фактів, історичних особистостей та неймовірних розповідей. Уже зі шкільної парти я точно знала: буду студенткою Одеського державного університету. Але життя внесло свої корективи. Те, що в дитинстві нам здається легким, насправді потребує великих зусиль. Минуло два довгих роки, коли після роботи за швейною машинкою на місцевому філіалі швейної фабрики, а потім і за робочим столом редакції місцевої газети, повертаючись додому, знову і знову відкривала підручники, готуючись до чергових вступних іспитів.
А потім було зовсім нелегке, проте таке цікаве навчання на історичному факультеті омріяного університету. Суворі та демократичні, комунікабельні та серйозні, але завжди компетентні та закохані у свій предмет викладачі дали мені ґрунтовні знання.
У 1994 році я вперше переступила поріг школи як учитель. Я зрозуміла, що не помилилася в обраній професії. Великий і затишний заклад, доброзичливий колектив, розумні та привітні діти. Тільки приємні спогади та ностальгія залишилися від тих часів.
Життя тривало… Так сталося, що необхідно було визначитися: або стати дружиною військового, або займатися улюбленою справою. Кохання перемогло! Створюючи та оберігаючи родину, не завжди можна було влаштуватися за спеціальністю. Але в душі я знала, що за першої нагоди, повернуся до улюбленої справи.
За велінням долі з 2012 року працюю у Голопристанському НВК «Гімназія – спеціалізована школа І ступеня з поглибленим вивченням предметів художнього профілю». Для мене цей навчальний заклад багато значить. Тут здобула освіту моя старша донька, і тепер вона — студентка Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, нині тут навчається молодша донька. Тут, поруч зі мною, працюють друзі, і тут я виховую, навчаю, керуючись власним досвідом, мій дружний та неповторний 8-А.
Кажуть, що досвід вимірюється роками. Але хочеться змінити акценти такого висловлювання. Досвід вимірюється не стільки роками, скільки ставленням до своєї справи. Я вважаю професію учителя – головною справою свого життя. Моя робота — дорога мого життя.
Я переконаний, що сучасне історичне навчання передбачає, в першу чергу, розвиток історичного мислення учнів. На мою думку, воно формується і виявляється не лише під час опитування чи закріплення матеріалу, а й безпосередньо в процесі роботи над новим матеріалом. Причому важливе місце займає не лише формування вміння знаходити відповідь на проблеми, а й самостійно формулювати проблемні питання. Основним критерієм оцінки має бути не обсяг матеріалу, що залишився в пам’яті, а вміння знаходити, аналізувати, активно використовувати історичний матеріал.
На уроках я намагаюся застосовувати проблемно-діалогічні методи навчання, а саме: самостійну і колективну проблемно-пошукову діяльність учнів, спільну діяльність учнів і учителя (рольова гра, евристична бесіда тощо).
При цьому ефективно проявляє себе блоковий метод. Він полягає в тому, що матеріал теми розбивається на окремі частини-блоки, і матеріал кожного блоку систематизується таким чином, щоб головні поняття, терміни, закономірності були чітко виділені. Матеріал такого блоку є своєрідним «кістяком» діяльності, навколо якої учні самостійно чи колективно будуть «нарощувати» необхідні на їх погляд навчальні проблеми та їх вирішення.
На таких уроках дуже важливу роль відіграють історичні джерела. Вони не повинні бути просто ілюстрацією якихось положень, «підігнані» під заздалегідь відомий висновок. Я намагаюся підібрати такі документи, які відображають різні підходи до вирішення проблеми. Головним принципом роботи тут я вважаю «від творчого хаосу до порядку».застосовую для цього два шляхи: учні знайомляться з однією проблемою докладно, а з іншими — в ході представлення результатів роботи інших груп; або кілька головних проблем опрацьовують всі учні, але з урахуванням навчального потенціалу кожного.
Важливим аспектом я вважаю вміння вибирати головне. Тут велику користь можуть принести складання простих та розгорнутих планів,тез, рецензій. Непогані результати приносять також методи, що дозволяють уявити історичний процес більш наочно (графіки, таблиці, схеми). Особливо це ефективно при створенні міні-проектів самими учнями.
«Учитель як носій світла весь наповнений посмішкою: кожен його погляд, його жест, його дія … Від нього — все добре в людині. Він не може бути дволиким: хорошим наставником і поганою людиною… Бо він творить в душах вихованців Посмішку, Любов, Красу, Мудрість і Знання». К. Шумейко
Якщо в житті дитини є сім’я, то вона повинна бути люблячою, турботливою. Якщо в житті дитини є країна, то вона повинна бути рідною, єдиною. Якщо в житті дитини є вчитель, то він повинен бути люблячим, турботливим, рідним і єдиним.
Хто я? Я вчитель. Що я роблю? Я навчаю. Спрямовую дітей на пошук істини, навчаю їх думати, уміти формулювати і доводити аргументовано свою думку. Намагаюся бачити й поважати особистість у кожній дитині. Згодна з Екзюпері, який сказав: «Якщо хтось мислить інакше, ніж я, він не тільки не ображає мене цим, але, навпаки, збагачує мене».
Навчаю дітей бути толерантними, уміти поважати думки інших людей, і шанобливо ставитися до культурних досягнень та історії інших народів. Я вчитель історії, вважаю своїм завданням формувати людину-гуманіста, яка любить свій рідний край, свою Батьківщину, вміє відокремлювати вічне від тимчасового.
Любов до історії — те саме, що любов до життя. На своїх уроках прагну створити такі умови, які б забезпечували кожній дитині душевний комфорт, сприяли її духовному розвитку. З розумінням намагаюсь підійти до кожної дитини, трепетно сприймаю почуття і переживання, світ захоплень та інтересів своїх учнів. Погоджуюся зі словами К. Ушинського: «Учень — це не посудина, яку слід наповнити, а факел, який потрібно запалити.» І найголовнішою нагородою для мене є відчуття того, як дитячі душі й серця з радістю відкриваються назустріч мені. Я намагаюся робити все можливе, щоб бути гідною цього визнання.
Мені хочеться бути Вчителем з посмішкою, таким Учителем, який допомагає прийняти світ і прийняти себе в цьому світі. Вважаю свою роботу виконаною зразково за умови набуття учнями не тільки історичних знань, а формування в них високих людських якостей. Не зупиняючись на досягнутому, прагну залишатися ініціативною, творчою, відкритою людиною, Вчителем за покликанням серця.
«Справа всього мого життя»
Учитель… Таке просте й зрозуміле кожному слово. Але що насправді за ним приховується?!
Я переконана, учитель – це не просто професія, це стан душі, особливий спосіб мислення і, зрештою, життя. Жоден диплом педагогічного закладу не зробить із середньостатистичного студента Вчителя. Вчителями народжуються, отримавши від Всевишнього великий дар любові, самопожертви, вічного неспокою. А, можливо, це й не зовсім дар. Це – місія, яку людина з величним ім’ям Учитель повинна виконати в цьому житті.
Присвятивши себе вчительській долі, ти опановуєш одночасно декілька «суміжних» професій. Учитель – це справжній друг, який вміє підтримати у скрутну годину; порадник, який мусить знати відповіді на всі життєво важливі питання як учнів, так і їх батьків; психолог, який повинен тонко розуміти всі непрості лабіринти душі своїх вихованців; режисер, який із дня в день пише сценарій навчально-виховного процесу. Він же і актор, і виконавець головної ролі у своєму фільмі під кодовою назвою «Його Величність УРОК».
Прагнучи виконати свою благородну місію, учитель, переступивши поріг класу, мусить повністю відключити ту частину свідомості, що відповідає за власних дітей, на яких уже не вистачає ні терпіння, ні часу; за чоловіка, який завжди невдоволений безкінечними «посиденьками» за зошитами, конспектами, комп’ютером. Це все буде, але потім, коли закінчаться уроки. А зараз, тут, у класі, ти – усміхнений, привітний, терплячий, безмежно відданий своїй справі. У тебе – найкращий вигляд, і навіть хворобам не залишається місця в твоєму житті, бо ти – Вчитель.
А ще вчитель – це вічний учень, якому доводиться все життя вчитися. Він мусить учитися, щоб не відстати від технічного прогресу, що летить уперед із неймовірною швидкістю, залишаючи тих, хто за ним не встигає.
Уроки історії, на мою думку, чи не найважливіші у школі. Мабуть, так про свій предмет може сказати кожен педагог, і він буде правий. Але саме уроки історії формують активну життєву позицію, моральні переконання та громадянську позицію. На цих уроках учні відчувають себе не просто свідками, а учасниками історії.
Що може зробити вчитель за час, відведений для уроку? Учитель може зробити багато, а вчитель історії може зупинити час!
Я безмежно вдячна Богу за те, що я – вчитель. Я маю можливість бачити, як блищать захопленням очі моїх учнів, цим самим щодня занурюючись у прекрасний світ дитинства. Адже саме дитяча бурхлива енергія не дозволяє старіти нам, педагогам, душею й тілом. А коли, я бачу сльози на очах своїх випускників, то знаю, що частинка мене залишилася в кожному з них, що моя любов, знання не впали у пісний ґрунт, а проросли на благодатній ниві, що невдовзі заколоситься добірним зерном.
«Ми навчаємось не для школи, а для життя», — говорить латинське прислів’я. Школа – це дивний світ, країна, де кожен день не схожий на попередній, де кожна мить – це пошук чогось нового, цікавого, де немає часу нудьгувати, сваритися, де кожен учень – це будівник майбутнього.
Кожен хлопець в дитинстві мріяв бути чи льотчиком, чи космонавтом, чи міліціонером. Кожна дівчинка – лікарем, моделлю, стюардесою, актрисою. У мене ж була інша мрія – вчителем, так як наставником для мене стала вчитель історії і мій класний керівник, завдяки якій я полюбила історію і вважаю, що хто не знає свого минулого,той не вартий свого майбутнього. З радістю бігла на кожний урок свого класного керівника, бо не уявляла, як на ньому не буде мене?
Уроки… Уроки… Позакласні заходи. І знов уроки. Здавалося б, що особливого тут можна вигадати? Проте всі вони не схожі, ніби зігріті теплом самого серця вчительки. Тому для мене не було проблем з вибором майбутньої професії та спеціалізації.
Зараз працюю у Магдалинівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вчителем історії та правознавства вже 12-й рік. Дуже часто мене запитують, чи не набридла школа і учні? Мені дуже подобається ця професія. Я люблю своїх учнів, адже коли заходжу до класу, то бачу, що вони такі різні: за зростом, за кольором волосся, за виразом обличчя. І водночас вони такі схожі, бо бачу завжди цікавість, і кожен з них так хоче, щоб його сьогодні похвалили, на нього звернули увагу. Я розумію, яку чудову, потрібну професію я обрала. Знаю, скільки зусиль потрібно прикладати у своїй роботі, щоб виховати справжню Людину. Я хочу продовжити справу, яку розпочала мій класний керівник, стати схожою на неї, приносити користь своїй державі.
Вважаю, що будь-яку свою працю треба любити як життя, і тоді воно буде з користю та результатом.
Школа — це моє життя, яке не стоїть на місці. Тут усе вирує, кипить, крутиться — якщо, звичайно, докласти певні зусилля. Очі, що горять, здивовані й захоплені вигуки, радісні посмішки, зосереджений погляд. Це все так мені подобається! Хочеться це все бачити й чути якомога частіше, і стараєшся, шукаєш, щось придумуєш…
Чому я педагог? Неможливо дати на це питання однозначної відповіді. Педагог — довірена особа суспільства, якій вона ввіряє найдорожче і найцінніше — дітей, свою надію, своє майбутнє. Доля дітей в руках педагога, в його золотому серці, він має бути джерелом радісного пізнавального і морального зростання своїх вихованців. Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини. Педагог зобов’язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури. Змінюються умови й засоби виховання, та незмінним залишається головне призначення педагога — навчити людину бути Людиною.
Педагог має справу з конкретними людьми, проте його завдання не лише особистісного, а й суспільно зумовлене — підготовка підростаючого покоління до активної участі в житті суспільства. Саме в освіті, у згорнутому вигляді діти роблять попередній шлях людства і засвоюють ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть.
Кожна людина проходить через чарівний, чудовий, казковий світ дитинства. І дуже важливо, хто поведе її дивними стежками до пізнання світу, відкриваючи таїни знань, силу предмета, науки, процесу самоосвіти й самовдосконалення.
А. Дістервег підкреслював, що справжніми педагогами народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби – душевність, людяність, порядність.
Я не уявляю іншої професії. Зараз – чітко розумію, що не змогла б обрати інший шлях. Хочеться іти вперед, добиватися нових успіхів.
Обрати шлях педагога – не кожен наважиться. Я безкінченно вдячна своїй родині, яка навчила мене цінити працю педагога. Постійно згадую слова В.О.Сухомлинського «Любити можна те, чому уже віддав частину душі». Скільки віддано за ці роки, і скільки ще треба віддати. Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою! Найти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.
Працюючи педагогом, намагаєшся часто відчути, осмислити, мабуть не розкриту до цих пір істину: «Хто ти, педагог? В чому сенс твоєї праці?». Пекар через декілька годин радіє спеченому хлібові; перукар бачить плоди своєї праці; агроном радіє першим паросткам врожаю. І тільки педагогу треба чекати роками, щоб побачити результати своєї праці, щоб відчути себе щасливим.
Що ж допомагає в нашій нелегкій праці? Звичайно – любов до дітей, а саме головне – терпіння. Від нас залежить, якими вони виростуть, адже ми за них відповідаємо.
Ось чому я намагаюся достукатися до серця кожної дитини.
Я завжди захоплювалася людьми, які здатні присвячувати своє життя іншим, віддавати тепло і доброту, дивувати новим і щиро радіти чужим перемогам. Неможливо навіть припустити, що не тільки батьки здатні на таке.
Чи планувала я особисто свій життєвий шлях присвятити педагогіці? Стати вчителем… І чи думала я, що моєю роботою буде викладання? Так, про це я мріяла з самого дитинства. І доля привела мене до Херсонського державного університету.
В січні 2004 року переступила поріг Микільської загальноосвітньої школи (в якій навчалася 11 років) в новій якості. Я – вчитель. Хотілося все і відразу: визнання, поваги, благополуччя, розуміння. Але пройшов не один місяць, поки все це збулося. Прийшло перше визнання, перші перемоги. Радіючи малому – осягала велике.
Для мене бути вчителем – це значить жити, бути активною, харизматичною особистістю, в якій відчувається сила волі і душа. Все має свої корені. Мене колись також навчали. І саме улюблені викладачі відкрили мені, що живе, довірливе спілкування з дітьми – одна з головних умов успіху і задоволення від своєї роботи.
Сократ порівнював учителя з краплиною дощу. Дійсно, як дощ відкриває потенціал кожного зерна, так і моя мета, як педагога – виявляти обдарованість кожного учня. Немає на світі не талановитих дітей і своє завдання вбачаю у тому, щоб допомогти їм знайти себе.
В своїй діяльності постійно намагаюся підвищувати педагогічний і методичний рівень. Навчаючи — вчусь, співпрацюючи зі своїми учнями. Постійно в творчому пошуку, люблю зустрічі з цікавими людьми, приймаю активну участь у засіданнях та семінарах, тренінгах та проектах, в процесі педагогічної діяльності впроваджую інформаційно-комунікаційні технології. Впевнена, щоб учителя поважали та любили діти, треба не тільки знати свій предмет, методику викладання, але бути чесним, справедливим, добрим, прикладом для інших. Тому намагаюсь нести тепло, радість дітям, всім оточуючим.
Найбільшим моїм досягненням є учні, їх перемоги й здобутки. Кажуть, що доля вчителя – одна з найважчих. І це дійсно так. Адже, щоб стати справжнім педагогом, необхідно мати велике серце та безмежну любов до дітей.
Підручники, зошити, пустотливі учні, дзвінки, зустрічі з батьками, цікаві уроки, складні контрольні – усе це моя улюблена робота! Я – Педагог! Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати вчителем. Ця професія здавалась мені найцікавішою, захоплюючою, необхідною людям…
ХХІ століття – час стрімких нововведень, приголомшливих змін, технічного перевороту. І я повинна шукати нові шляхи для того, щоб діти ХХІ століття вірили мені та йшли за мною.
Не секрет, що успіх нашої педагогічної діяльності в найпершу чергу залежить від розумових здібностей учнів, від їх уміння та бажання вчитись. Недаремно народи Півночі кажуть: «Якщо подарувати людині одну рибину, то вона буде ситою один день, якщо подарувати дві – буде ситою два дні. А якщо навчити ловити рибу – буде ситою все життя». Так і в навчанні скільки б у школяра не було предметних знань і вмінь, старанності, сумлінності – їх усе одно буде замало для подальшого успішного навчання та розвитку. Тому свою задачу вбачаю в навчанні дітей самостійно отримувати знання.
Проблема над якою працюю «Розвиток критичного мислення на уроках історії та правознавства». Уважаю, що мені пощастило в житті на зустрічі та спілкування з людьми, які дали мені можливість зрозуміти, що для вчителя найважливішими є дві речі: ти повинен сам знати та вміти дуже багато. Ти повинен переконати учнів, що твої знання та вміння – те, що їм потрібне в житті. Ніколи не вимагаю від своїх учнів того, чого не вмію сама, тому мені також доводиться весь час учитись – роботі на комп’ютері, створенню мультимедійних презентацій, спілкуванню в Інтернеті тощо.
Я активна, енергійна, компетентна. Упевнена, що за це мене цінують мої діти. А вже до їх думок, дітей ХХІ століття, я прислухаюся завжди. У моїй професії змінитись може багато чого: електронні журнали та книги, інтерактивні дошки. Але я – Учитель і це незмінно.
Мрії збуваються … Ще навчаючись в школі мріяла бути вчителем. Мене завжди вабило бурхливе шкільне життя, можливість кожного дня удосконалювати себе духовно, навчати та навчатися.
1993-1998 незабутні студентські роки в Херсонському педагогічному інституті, фізико- математичний факультет . Свою педагогічну діяльність почала вчителем математики в Новотягинськиій ЗОШ І-ІІ ступенів. Саме там прийшло розуміння, що мій обов’язок прийняти кожного учня таким, яким він є, а не яким я хотіла б його бачити, допомогти кожній дитині досягти максимуму її потенційних можливостей.
1 вересня 1999 року переступила поріг Микільської ЗОШ І-ІІІ ступенів, з усвідомленням, що іду до учнів, щоб розпізнати у кожному з них особистість, здатну розвиватись і прогресувати.
З чого починається мій шкільний день? З уроків. Чим закінчується день для мене? Уроками. Здавалося б, замкнутий круг. Але в тому-то і справа, що це круг, а не просто коло. Він щільно заповнений різними подіями – приємними і не дуже, зустрічами – цікавими, нудними, зауваженнями – своїми та чужими, порадами, нотаціями (без цього не обійтися), розмовами, сміхом, подивом, галасливими змінами, смачними обідами в їдальні, чергуванням, нарадами, зборами, засіданнями… У мене бурхливе життя завдяки моїй улюбленій професії. Мені ніколи нудьгувати.
Позаду вже 17 років роботи в школі, дивовижної по насиченості, інтенсивності, кількості радісних емоцій, сумнівів, тривог і хвилювань. За цей час багато знайдено мною прийомів, методів навчання. За ці роки виріс мій педагогічний досвід.
Є безліч способів зробити свої уроки цікавими і красивими, але найголовнішим на цьому шляху, на мій погляд, є віра в себе, віра в свої можливості, віра у своє велике призначення. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Треба лише навчитися сприймати свої помилки як досвід.
Керуючись розвитком інформаційного суспільства і зростаючою потребою сучасного життя в інформаційно компетентній особистості, намагаюся якомога ширше застосовувати інформаційно-комунікаційні технології. Тому самостійно створюю комп’ютерні презентації, тести; використовую мультимедійні програми, відеофільми, ресурси Інтернету.
Постійно працюю над підвищенням власного педагогічного, методичного та інтелектуального рівня. Намагаюся бути прогресивною, йти в ногу з часом, бути в курсі усіх суспільних новин, фахових новинок та останніх відкриттів. Все, що здається мені неймовірно цікавим та потрібним для кругозору, обов’язково намагаюся повідомити своїм учням. І завжди щаслива бачити ту мить, коли їх очі запалюються зацікавленим вогником і на їх устах виникає питання «чому?».
Моя педагогічна філософія стоїть на трьох китах:
- Любов до дітей.
- Співдружність та співпраця з учнями.
- Спільна творчість.
Мої педагогічні аксіоми прості:
- Якщо я хочу, щоб дитина любила мій предмет, я сама повинна любити те, що викладаю, і тих, кому викладаю.
- Якщо я хочу, щоб дитина любила вчитися, я повинна працювати з ним у співдружності.
- Якщо я хочу, щоб дитина виявляла ініціативу, я повинна його захопити.
Жити не тільки заради дітей, але і разом з дітьми, розділяючи всі їхні радощі й негаразди.
Я середнього зросту, світловолоса. Спокійної вдачі, товариська, скромна, толерантна, розсудлива. Не люблю створювати конфліктні ситуації, не дуже рішуча. Люблю читати, вишивати, в’язати та подорожувати. У роботі ціную відповідальність, у людині – чуйність і доброту.
Підручники, зошити, пустотливі учні, веселі дзвінки, перевірка щоденників, зустрічі з батьками, уроки, контрольні роботи — усе це — моя улюблена робота! Я — Педагог!
Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати вчителем. Ця професія здавалася мені цікавою, захоплюючою, необхідною людям і, якщо можна так висловитися, найтрепетною з усіх відомих мені професій. Я пишаюся тим, що я — Учитель.
Але час не стоїть на місці. Колись фантасти пророкували людству XXI століття як час грандіозних змін. І ось воно — XXI століття. Те, що здавалося фантастикою, стало реальністю.
Мої учні — це діти XXI століття. Як же це складно, цікаво, відповідально, захоплююче вести в життя нове покоління! Думаючи над тим, за що мої учні цінують, поважають мене, упевнена, що не за мої уроки, на яких діти навчаються серйозної наукової роботи. Не за те, що я володію технічними новинками і застосовую їх для збагачення освітнього середовища — адже багато хто з них в десятки разів краще знає комп’ютер. Не за те, що я можу дати відповіді на їх каверзні питання — у наш час інформаційне поле зростає і неможливо знати все. А за те, що я обираю демократичний шлях і вислуховую їх думку з усіх питань. Хочеться вірити, що після закінчення школи вони прийдуть до мене, і ми разом згадаємо не формули й теореми, а зовсім інше.
Я мрію, щоб кожен із них було комфортно в класі. Як же можна не помітити, що Настя змінила зачіску, Артем не виспався, а у Руслана перша любов! «Досконалість складається з дрібниць» — девіз Коко Шанель можна сміливо застосовувати в педагогіці. Упевнена, що діти цінують моє уважне й толерантне ставлення до них.
У школі діти повинні вчитися не лише вигравати, бути переможцями. А якщо не всім це дано? Провести учнів через всі можливі ситуації — від образливої поразки (таке буває) до гучних перемог і навчити їх з честю вирішувати складні життєві рівняння — це одне з найголовніших педагогічних завдань!
Наше бурхливе життя — це відмінна можливість для саморозвитку, чим я не втомлююся займатися. Вважаю, що особистий приклад є надзвичайно важливим в освіті. Я люблю читати сучасних авторів, слухати музику. Займаюся вихованням своїх двох донечок. Велике задоволення приносить мені робота на землі. Вважаю, що я активна, енергійна, легка на підйом.
Час і прогрес змінюють багато у житті людини. А тим більше в освіті. Підручники стають електронними. З’являються електронні журнали, інтерактивні дошки. Усні випускні іспити замінило незалежне тестування. Але я — Учитель — це незмінно. А це означає, що в XXI столітті мене будуть оцінювати за щасливі очі учнів під час уроків, за моє справедливе й чуйне ставлення до кожного, за те що мої діти щоранку з радістю біжать до школи.
«Я – педагог і особистість»
Професія вчитель – це вічний екзамен
На мужність і чесність, порядність й добро…
Всі ми були учнями в у кожного був учитель, якого ми любили, поважали більше за інших. Він був не просто педагогом, а другом і порадником. Саме такий вчитель і вплинув на мій вибір професії. Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати педагогом. Ця професія здавалася мені найцікавішою та найнеобхіднішою. Закінчивши у 2007 році Херсонський державний університет, доля дарувала мені велике щастя – бути вчителем.
Свою педагогічну діяльність розпочала у рідній школі. Ще на початку своєї педагогічної діяльності збагнула, що основне завдання педагога – підготувати дитину до життя і роботи в сучасному суспільстві, навчити використовувати набуті знання. Намагаюся планувати уроки так, щоб підтримувати інтерес до вивчення математики, навчальну активність, бажання створити й пізнавати нове. Методика моєї роботи базується на поєднанні традиційного, особистісно-орієнтованого навчання з елементами інформаційних та інноваційних технологій.
З перших днів педагогічної діяльності завжди намагалася завоювати авторитет, визнання своїх учнів, тому що тільки в цьому випадку можна говорити про успіхи своєї праці, яка починається із спілкування, з першої іскорки дружби і взаємної довіри.
Робота вчителя складна. Як садівник доглядає молоді саджанці , так і я допомагаю учням тягнутися до світла знань, бо вірю, що вони виростуть мудрими і творчими, здатними утверджувати і примножувати добро. Особистим прикладом, поведінкою, способом життя намагаюсь побудувати такі взаємовідносини у шкільному колективі, щоб кожна дитина відчула свою значущість, потрібність. Постійно спонукаю до пошуково-дослідницької роботи, всіляко допомагаю. Намагаюся знаходити у кожному щось хороше, розвиваю його. Вірю дітям, а вони вірять мені. Найголовніше — не зійти з обраної дороги, якою пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий світанок.
Уважно спостерігаючи за подальшою долею своїх випускників, я все більше переконуюсь у тому, що сьогодні суспільству потрібна людина не просто з високим рівнем знань, а інтелектуально розвинена, активна, цілеспрямована, самостійна, творча.
Загальновідомо, що математика – барометр цивілізації. Уже не треба сперечатися про важливість її ролі в розвитку людства. Давно доведено, що саме вона формує такі необхідні компетенції, як аналіз, узагальнення, систематизація, уміння виділяти головне та знаходити правильне розв’язання будь-якої проблеми.
Для мене математика не «суха» наука, а струнка, логічна система, тому прагну залучити дітей до вивчення її як частини світової культури, показую, що сумлінне заняття нею виховує характер, виробляє терпіння і стійку увагу, робить людину більш врівноваженою і зосередженою, формує волю і здатність визнавати помилки, знаходити шляхи їх виправлення, а це відіграє унікальну роль у розвитку особистості.
Набувши певного педагогічного досвіду, зрозумів: щоб бути успішним учителем, потрібно завжди вчитися, постійно перебувати у творчому пошуку. При цьому дуже важливо не стільки дати знання, скільки навчити дітей здобувати їх самостійно, знаходити потрібну інформацію, зіставляти факти, зробити так, щоб кожен учень відчув себе співавтором уроку. Це і є основою моєї роботи.
Чому я працюю в школі? Бо люблю заходити в клас, дивитися в очі своїх учнів, відчувати, як з кожним уроком мої вихованці все впевненіше і впевненіше спілкуються з «царицею наук». Математика для мене – це не просто формули і обчислення, а спосіб мислення і спілкування: логічний, лаконічний, доказовий. Це політ думки та фантазії, поезія формул і чисел.
Дзвенить дзвінок, завершено ще один робочий день, завтра знову до школи. Скільки буде ще цих дзвінків та уроків у моєму житті? Знаю лише одне: моє покликання – школа, учні, яким я віддаю свою любов і знання!
Я, Носальська Ольга Василівна, працюю у школі з 2004 року.
Моїм завданням як педагога є не тільки навчити, а й всебічно розвинути здібності та можливості учнів.
Ще на початку своєї професійної діяльності я зрозуміла: щоб зацікавити, розвивати творчі здібності учнів, поступово та систематично включати їх у самостійну пізнавальну діяльність, забезпечувати співпрацю між учнями та вчителями, традиційного уроку недостатньо.
Обираючи навчальну проблему, я зупинилась саме на використанні нестандартних уроків, знаходженні таких форм і методів, які б збуджували творчість учнів, створювали атмосферу розкутості, емоційного піднесення, залучали позашкільні інтереси і захоплення дітей до навчального процесу. Тому намагаюсь будувати уроки таким чином, щоб вони були цікаві дітям: інтегровані уроки, уроки-подорожі, урок-засідання бізнес- клубу; широко використовую ігрові технології, метапредметні проблемні ситуації, нестандартні вправи, історичні довідки, допоміжну літературу, мультимедійну систему.
Працюю над реалізацією проблеми «Нестандартний підхід до розвитку пізнавальної активності учнів на уроках математики». Я є співавтором методичного посібника Регіонального інституту післядипломної освіти «Розвиток просторового уявлення у курсі геометрії 9 класу». Запроваджую у педагогічну практику роботи досвід вчителя математики Горобець Л.І. по проблемі розвитку творчих здібностей учнів на уроках математики.
Як класний керівник працюю над згуртуванням учнівського та батьківського колективів. Домагаюсь 100% залучення вихованців до позакласної, позашкільної роботи. Створюю умови для інтелектуального, соціального, морального та фізичного розвитку особистості учня, залучаючи дітей до участі в розробках проектів, різноманітних виховних заходах спільно з соціальними партнерами. Велику роботу проводжу серед батьків з питань сімейного виховання.
Метою участі в цьогорічному професійному конкурсі є потреба як самовираження , так і набуття нових знань, педагогічних ідей; можливість обміну досвідом із колегами району.
Великий математик Колмагоров А.М. у свій час говорив: «Від викладача математики й у вищій, і в середній школі вимагається не тільки міцне знання науки, яку він викладає. Добре викладати математику може лише людина, що сама нею захоплена і сприймає її як живу науку, що розвивається».
Тож, без сумніву, щоб мати право вчити інших, потрібно постійно вчитися самому.
Дорога до школи… Здається, така коротка, але повна сумнівів, тривог, хвилювань і радісних емоцій… Позаду двадцять п`ять років роботи, дивною за інтенсивністю, за розмаїттям почуттів.
Важко було починати. Допомагали молодість, невтомна праця та бажання самостверджуватися й отримувати радість від кожного дня, проведеного з учнями.
Ішли роки, я наполегливо вдосконалювала свою майстерність, набувала досвіду.
Але мене завжди хвилювали наступні питання: як зробити уроки математики цікавими та ефективними? як зацікавити учнів давньою складною , але завжди сучасною наукою, ім`я якій – математика? які шляхи обрати, щоб школярі зрозуміли прості та складні математичні дії, розв`язували задачі та доводили теореми, розвивали логічне мислення?
Набувши певної практики, зрозуміла: учитель повинен бути справжнім стратегом і своєчасно створювати для інтелекту учнів посильні труднощі; не ліквідувати перешкоди на шляху дитини до вершини знань, а планомірно додавати їх. У французького філософа, математика, педагога Мішеля де Монтеля читаю: дитині треба надати можливість «вільно виявляти нахили, пропонуючи їй пізнати смак різних речей, вибирати між ними й розрізняти їх самостійно, інколи вказуючи їй шлях, деколи, навпаки, дозволяючи відшукувати дорогу їй самій».
Це допоможе учням не тільки оволодіти шкільною програмою, а й при виконанні завдань різної складності утвердитися на шляху формування власної особистості. Найвищу радість і задоволення вони знаходять від роботи, яка дозволяє їм відкрити себе, свої здібності, можливості.
З часом переконалась, що неможливо йти на урок тільки зі знанням якоїсь теореми й набором задач. Треба раціонально підібрати способи подачі матеріалу, створити ситуацію успіху. І тоді навіть посередня відповідь найслабшого учня буде викликати певні позитивні емоції й розуміння того, що ти – УЧИТЕЛЬ, що твоя праця недаремна.
Заглиблюючись думками в найпотаємніші куточки своєї душі, шукаючи істину педагогічної діяльності, усвідомлюю: лише в любові до дітей, до своєї справи, яку доводиш до кінця, в учнях – істинних громадянах країни, самодостатніх і розумних — і полягає сенс власного життя.
Тож варто працювати, щодня йти до школи, чути дзвоник, поспішати на урок і бачити щасливі, допитливі дитячі очі…
Переступаючи поріг школи, усвідомлюю, що приходжу до учнів, щоб розпізнати у кожному з них людську особистість, здатну розвиватись і прогресувати.
Мій обов’язок прийняти кожного учня таким, яким він є, а не яким хотіла б його бачити, допомогти кожній дитині досягти максимуму її потенційних можливостей.
Мій обов’язок – сприяти розвитку того доброго, що є мінімальним «капіталом» кожної без винятку людини, допомогти кожному учневі розкрити свої здібності, талант, сформувати активну життєву позицію на благо своєї Батьківщини.
Я свідомо прийняла рішення: бути вчителем. І я свідомо хочу бути вчителем, який любить, але мудрий у своїй любові, який спонукає вихованців вивчати те, що їм варто вивчати, який підбадьорює дитину в момент помилки, який підтримує дитячий колектив, сприяючи кожній дитині йти власним шляхом саморозвитку.
Я буду вчителем!
«Я буду вчителем!»…
Коли вперше промовила цю фразу, вже й не пам’ятаю. Можливо, коли ще зовсім маленькою спостерігала, як мої батьки, ще студенти, готувалися до семінарських занять. Можливо, коли вересневого дня побачила свою першу вчительку, Железняк Клавдію Дмитрівну, почула її лагідний голос. А можливо, коли зрозуміла, що хочу, як Бабич Олександра Яківна, навчати дітей математики. Завжди активна, учасниця предметних олімпіад, лідер класу, постійно знаходячись у центрі подій, я не уявляла себе в іншій професії. Мабуть тому, що вчитель – це не просто високоосвічена людина, а насамперед той, хто вміє передати свої знання іншим, пояснити незрозуміле, знайти ключ до здібностей кожного учня.
Уроки… Уроки… Позакласні заходи. І знов уроки. Здавалося б, що особливого тут можна вигадати? Проте всі вони не схожі, ніби зігріті теплом самого серця вчителя. Кожен урок — це не лише нова сходинка на крутій дорозі в чарівну країну знань, а й школа морального, етичного, духовного зростання.
Учитель вивчає дітей, а вони уважно придивляються до свого наставника. Як він одягнений, у якому настрої, чи справедливий — усе це хвилює школярів. Дуже часто друзі запитують, чи не набридла школа й учні? Мені дуже подобається ця професія. Я люблю своїх учнів, адже коли заходжу до класу, то бачу, що вони такі різні: за зростом, за кольором волосся, за виразом обличчя. І водночас вони такі схожі, бо бачу завжди зацікавленість, і кожен з них так хоче, щоб його сьогодні похвалили, на нього звернули увагу. Я розумію, яку чудову, потрібну, важливу, але водночас і важку професію я обрала. Знаю, скільки зусиль потрібно докласти, щоб виховати справжню Людину. Моя робота — улюблений спосiб пiзнання,творчостi , спiлкування, самовираження. Моï учнi — моï однодумцi, що довiрили менi частку своєï долi. Всiм цим менi потрiбно розпорядитися мудро й точно. Учитель — це стан душі. Це спосіб життя.
Усі роки роботи в школі я ні на хвилину не забувала народну мудрість: виховати «крилатого» може тільки «крилата»,виховати щасливого може тільки щаслива , а сучасного — тільки сучасна людина».
Для мене кожний день не схожий на попередній, кожна мить – це пошук чогось нового і цікавого. У школі немає часу сумувати, треба поспішати зробити добро, бути цікавою для оточуючих тебе людей, залишатися цікавою завжди, дарувати оточуючим свою енергію, знання, уміння, поспішати дізнатися нового, намагатися не запізнюватися. Знаю — у цій країні виживають тільки самі стійкі, самі терплячі, самі справжні, самі відповідальні, самі добрі, самі талановиті, самі дивовижні люди. Їх називають вчителями.
Моя мета: учня потрібно любити, поважати, ніколи не принижувати його особистість та гідність. Цієї мети дотримуюсь завжди: і під час пізнавальних уроків, і під час позакласних заходів.
На уроках приділяю увагу розвитку самосвідомості учнів, виховую в дітей повагу, доброту, чесність, самостійність, упевненість у собі.
Переконана — дати цікавий урок — всього лише мінімум. Навіть блискуче знати свій предмет ще не означає бути вчителем. Сьогодні саме життя вимагає від учителя нових знань, нового стилю мислення, адже нове покоління житиме в світі ще швидших змін — економічних, соціальних, інформаційних. Тому по зернятку відбираю такі форми і методи роботи з учнями, які назавжди зроблять дитину пошуковцем, дослідником, людиною, що все життя буде прагнути самовдосконалення і зростання.
Сучасні технології дають учителю можливість зробити навчання процесом творчим та цікавим. На уроках використовую групові форми навчання, інтерактивні форми і методи навчання, ігрові технології тощо.
ХХІ століття – це час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення. Тому вважаю: щоб мати право вчити, треба постійно вчитися самому.
Я — вчитель і пишаюся цим. Всі ми були учнями, і напевно у кожного був учитель, якого ми любили, поважали, більше за інших. Він був не просто педагогом, а й татом і сестрою, а часто і старшим другом. Саме такий учитель і вплинув на мій вибір професії.
Для мене професія Вчителя — джерело людського спілкування, радості, почуття причетності до народження нового в цьому житті.
Це дійсно «професія дальньої дії, найголовніша на землі», бо вона дає можливість, обережно і дбайливо доторкнувшись до внутрішнього світу дитини, допомогти йому усвідомити свою власну значимість, неповторність і, відкривши чудо власного «Я», по-новому дивитися на світ , навчитися ладити з цим світом, не загубитися в ньому. Словом, бути соціально успішною людиною.
Мета педагогічної діяльності: формування освіченої, самодостатньої особистості, людини, яка володіє достатнім запасом сучасних знань, уміє їх застосовувати в практиці життя, і, що найголовніше, постійно їх поновлює.
Моє життєве кредо: коли стоїш в колі когось, то ти стоїш до кого-небудь спиною. Яких би ти не робив поворотів – знайдуться незадоволені тобою. Тому завжди просто залишайся собою… Просто роби так… як вимагає совість…
Працюю над проблемою: використання мультимедійних технологій на уроках математики та впевнена «хто осягає нове, плекаючи старе, той може бути вчителем» По-моєму, покликання вчителя, в першу чергу, полягає в тому, щоб зацікавити учнів своїм предметом, дати поштовх до розвитку творчих здібностей школярів, створити умови для їх особистісного розвитку, морального дорослішання, світоглядного становлення. Значить, я повинна виховати Людину засобами свого предмета — Її Величності Математики.
На своїх уроках я намагаюсь зробити так, щоб діти не сприймати її як суху науку, як якийсь набір формул, алгоритмів, понять. Тому на кожному занятті намагаюся показати їм багатство змісту навчального матеріалу, проводячи невидимі нитки, що зв’язують його з іншими науками, великими відкриттями людства, з мистецтвом і долями людей.
Самовдосконалення людини, процес його індивідуального розвитку, духовного та соціального становлення не закінчується школою, а це означає , що і мені потрібно рости професійно, бути творчою, неординарною людиною, так як тільки «особистість може виховати особистість».
Наказ від 16.02.2016 №38 про підсумки проведення ІІ туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2016»
Програма ІІ (обласного) туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2016»
Про проведення Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2016»
Про проведення I-II турів Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2016»
Умови та порядок проведення другого (обласного) туру Всеукраїнського конкурсу «Учитель року — 2016»
Обласні конкурси