Page 23 - Від інституту удосконалення вчителів до академії неперервної освіти

ДО 75-РІЧЧЯ АКАДЕМІЇ

навчальні аудиторії, розраховані на 30–40 слухачів, велику аудиторію на 80 слухачів,
кімнату для зустрічей, дискусій, круглих столів, актову залу, кабінети для науково-
педагогічних і педагогічних працівників, бібліотеку з читальною залою, їдальню.
Усі приміщення повністю відповідали санітарно-гігієнічним вимогам 31.

У цей час систематично здійснювалася робота щодо покращення кадрового
забезпечення та навчально-матеріальної бази інституту, підготовки видавничої про-
дукції, виявлення й поширення передового педагогічного досвіду.

З метою підготовки вчителя-новатора в інституті поступово здійснювався пере-
хід від інформаційного до проблемно-методологічного підходу в підвищенні кваліфі-
кації. Тож поряд з лекціями було запроваджено спецкурси, спецсемінари, семінари-
практикуми та інші форми роботи, що сприяли активізації творчої діяльності слухачів.
Практична спрямованість курсової підготовки забезпечувалася під час проведення
ділових ігор, аналізу педагогічних ситуацій, організації дискусій, вирішення проблем-
них питань тощо.

Одночасно з удосконаленням форм роботи з педагогами змінювались і підходи
до формування змісту навчального матеріалу. Зокрема, започатковано
диференційований підхід до підвищення кваліфікації різних груп слухачів залежно від
стажу роботи, рівня підготовки, типу шкіл, інтересів і потреб учительства.
Ураховуючи актуальність підготовки вчителя до формування в учнів діалектико-
матеріалістичного світогляду засобами наукових дисциплін, які вивчаються в школі,
було посилено світоглядні аспекти підвищенні кваліфікації вчителів.

В умовах реалізації реформи школи зросло значення методичної служби на
районному та шкільному рівнях. У 1986 році набуло чинності нове Положення про
методичний кабінет та методичну роботу, що визначило нові пріоритети в роботі
методичних служб області. Цей період характеризується координацією внутрішньо-
шкільної методичної роботи із заходами, що проводилися в районі. У планах визна-
чалась участь кожного вчителя, залежно від його підготовки, у діяльності педагогіч-
них рад, методичних об’єднань, опорних шкіл та шкіл передового педагогічного до-
свіду, творчих груп, у педагогічних читаннях і конференціях, у проведенні відкритих
уроків та ін.

Поряд із груповими та колективними формами методичної роботи основною
формою підвищення кваліфікації залишалась індивідуальна самоосвітня робота.
Важливе значення в роботі з педагогічними кадрами в міжкурсовий період інститут
надавав курсовим і післякурсовим завданням, виконання яких активізувало само-
стійну роботу вчителів перед курсами, робило її більш цілеспрямованою, сприяло
підготовці педагогів до роботи в теоретичних та практичних формах навчання на
курсах. Післякурсові завдання сприяли більш глибокому засвоєнню вчителями науко-
вої інформації з тематики курсів. Залежно від рівня професійної підготовки вчителя
в інституті практикувалися післякурсові завдання трьох видів: дослідницькі, методич-
ні, практичні. Кабінети інституту надавали індивідуальну допомогу у виконанні цих
завдань, залучаючи до цього за потреби наукових працівників, допомагаючи в прове-
денні педагогічного експерименту.

Післядипломна освіта набувала ознак неперервного процесу, основними
компонентами якого ставала курсова підготовка, міжкурсова методична робота
і самоосвіта, що позитивно впливало на підвищення рівня професіоналізму педагога,
а відтак, і на якість шкільної освіти.

31 Зубко А. М. Історія розвитку Південноукраїнського регіонального інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів (1944–
2009) / А. М. Зубко, Т. Г. Морева. Херсон : РІПО, 2009. 44 с.

21