Page 17 - Від інституту удосконалення вчителів до академії неперервної освіти

ДО 75-РІЧЧЯ АКАДЕМІЇ

актуальних питань, що стояли перед радянською школою. Необхідно зазначити, що
опорні школи могли працювати як над усім колом зазначених питань, так і з окремої
проблеми. Основними формами роботи з учителями були експериментальна
діяльність, демонстрація на практиці передових методів педагогічної праці,
відвідування інших шкіл з метою вивчення їхнього досвіду й надання їм практичної
допомоги, проведення шкільних та участь у районних науково-практичних
конференціях, педагогічних читаннях, організація виставок передового досвіду
тощо23. Інститут здійснював методичне керівництво вчителями через опорні школи,
співпрацюючи відділами народної освіти.

Важливою ланкою системи підвищення кваліфікації в цей час стала самоосвіта
педагога. Інститут надавав учителям систематичну допомогу в її організації.
На початку навчального року до всіх міст і районів Херсонщини надсилалися
орієнтовна тематика для самостійної роботи вчителів, тематика семінарів, список
рекомендованої літератури. Під час роботи над обраними темами вчителі
одержували консультації від методистів інституту. У результаті опрацювання певних
проблем учителі виступали з доповідями й рефератами на курсах, семінарах,
педагогічних читаннях та науково-практичних конференціях.

В умовах прискорення науково-технічного та соціального прогресу більш
яскраво проявлявся зв’язок між освітою, наукою й виробництвом. Рівень освіченості
кадрів усе більше впливав на розвиток економіки, підвищення її ефективності, тому
не випадково ідейна спрямованість тогочасного суспільства, зокрема і ХХІV з’їзд
КПРС, визначили нові пріоритети розвитку радянської школи, що зумовлювало
підвищення вимог до вчителя, його науково-теоретичного рівня, методичної підготов-
ки та педагогічної майстерності. Це детермінувало основні напрями комплексного
вдосконалення змісту, організаційних форм і методів підвищення кваліфікації педаго-
гічних кадрів у Херсонському обласному інституті вдосконалення кваліфікації
вчителів.

Плекаємо паростки педагогічної творчості. У кінці 1960-х років ускладню-
ються завдання, які вирішувала система післядипломної освіти, оскільки науково-
технічний прогрес зумовив стрімке збільшення обсягу інформації, яку мали
опанувати учні, що вимагало від педагогів постійного творчого вдосконалення
методик навчання, пошуку способів формування в молодого покоління пізнавального
інтересу та стійкої потреби до систематичного поповнення знань.

Новий етап розвитку системи підвищення кваліфікації вчителів ознаменувався
виходом постанови ЦК КП України «Про підготовку і виховання учительських кадрів
в Українській РСР» (1968), що спрямовувала роботу системи післядипломної освіти
на підвищення науково-теоретичного рівня та методичної кваліфікації учителів, на їх
підготовку до роботи за новими навчальними планами і програмами, на піднесення
в районах і школах методичної роботи, вивчення, узагальнення й упровадження
передового педагогічного досвіду (ППД)24.

У цей період освітніх змін колектив інституту очолювали Георгій Якович
Колінько (1969-1970) та Лідія Іванівна Луценко (1970-1974). Діяльність інституту була
спрямована на:

– організацію й методичне керівництво роботою з підвищення кваліфікації
керівних і педагогічних кадрів освіти;

23 Положення про опорні школи / Збірник наказів та інструкцій Міністерства освіти Української РСР. 1964. № 6. С. 10−11.
24 Жорова І. Я. Розвиток системи підвищення кваліфікації педагогів в Україні другої половини ХХ – початку ХХІ століття.
Педагогічний альманах: збірник наукових праць. Випуск 8. Херсон: РІПО, 2010. С. 24–250.

15