Page 13 - Від інституту удосконалення вчителів до академії неперервної освіти

ДО 75-РІЧЧЯ АКАДЕМІЇ

відвідування й аналіз уроків, позакласних заходів. Під час другої частини – у літній
період – домінував теоретичний характер підготовки. Однак для вчителів виробни-
чого навчання та праці було організовано дослідницьку роботу на пришкільних
ділянках, у бригадах та ін. Відтак, учителі праці та виробничого навчання більшу
частину навчального часу працювали в майстернях і проходили практику з водіння
трактором і комбайном.

Безумовно, ефективність виконання визначених завдань залежала,
насамперед, від досвіду та кваліфікації працівників інституту. Зокрема, якщо в 1950
році в інституті працювало 13 осіб, то вже через 10 років, у 1960 – 24 особи. З них
вищу педагогічну освіту мали 90% працівників, решта – вищу спеціальну освіту
(сільськогосподарську, музичну тощо). Керівництво дбало й про те, щоб в інституті
працювали досвідчені й авторитетні спеціалісти. Зокрема, у цей час 28% працівників
мали стаж педагогічної роботи від 4 до 10 років, 12% – від 10 до 15 років, 28% – від
15 до 25 років і 24% мали досвід роботи в школі 25 років і більше. Показовою є й така
статистика: у 1959 році майже 92% працівників інституту мали досвід керівної роботи
в шкільній системі. Отже, інститут об’єднав кращі на той час педагогічні сили.
Тут працювали відомі в області та за її межами педагоги, методисти. Це завідувач
кабінету хімії та біології, заслужений учитель В. М. Коменська; завідувач кабінету
математики Н. І. Пукало; завідувач кабінету історії та географії, відомий краєзнавець
М. М Авдальян; завідувач кабінету української мови і літератури М. І. Юрженко;
завідувач кабінету фізики Т. О. Каріо; заступник директора інституту А. С. Шейкман;
завідувач кабінету російської мови Л. С. Юріна; завідувач кабінету початкових
класів – З. Г. Діброва17.

У 1961 році заклад було перейменовано в Херсонський обласний інститут
удосконалення кваліфікації вчителів. Перед ним постало нове завдання: у короткий
термін охопити курсовою перепідготовкою всіх шкільних учителів. Інститут повинен
був забезпечити:

– підвищення ідейно-теоретичного рівня педагогічних кадрів;
– ознайомлення вчителів зі змістом та організацією навчально-виховної роботи
у світлі нових документів;
– розширення знань з теорії та методики викладання предметів, ознайомлення
з основами промислового виробництва, досягненнями науки, техніки й культури.
Інститут знаходився в постійному пошуку нових форм роботи, які були
б спрямовані на підвищення науково-теоретичного та методичного рівня педагогів.
Серед них чільне місце займають: організація роботи постійнодіючих виставок
передового педагогічного досвіду, проведення семінарів, організація екскурсій на
виробництво, відвідування опорних шкіл, розробка методичних посібників тощо.
У 1962-1963 роках відповідно до планів навчальних кабінетів здійснювалися
виїзди в усі райони області з метою вивчення стану викладання навчальних
предметів, рівня виховної роботи, надання методичної допомоги, підготовка районів
до участі в обласних семінарах та педагогічних виставках, контроль за виконанням
нормативних актів шкільної освіти, вивчення роботи дошкільних установ та ін.
Зусилля працівників інституту були спрямовані на перепідготовку вчителів для
роботи за новими програмами. Майже з усіх предметів вона здійснювалася на одно-
та двотижневих семінарах. На цих семінарах працівники інституту детально
ознайомлювали вчителів з новими програмами й підручниками, які пропонувалися
для запровадження в школах. Ефективною формою роботи було проведення

17 Чорноостровець Л. С. , В. Ф. Кудрявцева, С. Г. Водотика. Щоб дати вчителеві крила. Джерела. № 39–40. С. 7−10.

11