Page 8 - Від інституту удосконалення вчителів до академії неперервної освіти

КОМУНАЛЬНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
«ХЕРСОНСЬКА АКАДЕМІЯ НЕПЕРЕРВНОЇ ОСВІТИ»

ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ

педагогів, тож інститут знову не залишився осторонь цієї проблеми. У 1945 році при
інституті були створені перші бригади вчителів та методистів із виготовлення
екзаменаційної документації для учнів 7 і 10 класів. Однак робота з учителями
не обмежувалася лише наданням їм допомоги у виготовленні екзаменаційних білетів
та перевірці правильності їх складання. Увагу методистів також було зосереджено на
організації повторення навчального матеріалу. З цією метою організовували
семінари для вчителів, де розглядалися питання методики повторення5.

Оскільки в 1944 році було запроваджено цифрову систему оцінювання
успішності учнів, працівники інституту спрямували роботу з педагогами на вивчення
методики об’єктивного оцінювання знань учнів. Задля цього були проведені
контрольні роботи як у випускних, так і в перевідних класах. Завідувачі районних
педагогічних кабінетів надали методистам інституту по одному зошиту контрольних
робіт з оцінками «5», «4», «3» і «2». Їх аналіз дозволив з’ясувати прогалини в знаннях
учнів, у методах викладання та визначити зміст подальшої роботи щодо професій-
ного розвитку педагогічних працівників.

Зважаючи на ефективність такого напряму роботи, як вивчення, узагальнення
та поширення серед освітян кращого педагогічного досвіду, працівники інституту
відвідували уроки в школах, аналізували їх, вивчали учнівські зошити. У кабінетах
інституту було зібрано кращі конспекти відкритих уроків, методичних розробок
учителів, кращі твори учнів. Брак коштів, на жаль, не давав можливості надсилати ці
зразки в кожну школу, тому обмежувалися лише ознайомленням учителів з ними
безпосередньо в інституті на нарадах і семінарах.

Виконання складних і відповідальних освітніх завдань потребувало розши-
рення, оновлення та вдосконалення форм роботи з педагогами Херсонщини. Нагаль-
ним ставало питання забезпечення неперервності процесу підвищення кваліфікації
педагогів, про що свідчить республіканська нарада керівних кадрів освіти (23 квітня
1944 року), де акцентовано на необхідності запровадження єдиної системи підго-
товки кадрів, оскільки курсовою підготовкою було охоплено надто мало вчителів6.
Зазначені завдання відкривали нові горизонти в подальшій роботі інституту.

Становлення системи професійного розвитку педагога. У складні повоєнні
роки на посаду директора інституту було призначено Івана Андрійовича Вінника
(1948-1950), який мав спрямувати роботу колективу на створення ефективної
системи підвищення кваліфікації педагогічних кадрів відповідно до затвердженого
в цьому ж році Міністерством освіти УРСР «Положення про єдину систему
підвищення кваліфікації вчителів та працівників відділів народної освіти УРСР».

Єдина система підвищення кваліфікації була розрахована на вчителів, які
мають відповідну закінчену педагогічну освіту, і на працівників відділів народної
освіти. Педагоги без належної освіти повинні були підвищувати свою кваліфікацію
через заочне навчання в педагогічних навчальних закладах.

Цікавою була диференціація форм підвищення кваліфікації залежно від стажу.
Зокрема, педагоги зі стажем до 15 років підвищували свою кваліфікацію через
систему очно-заочного навчання, що складалася з річного циклу занять – один раз
на 5 років (самостійна робота, курси, семінари, методична робота в школі та районі)
і через самоосвітню діяльність з вивчення загальнополітичних, педагогічних
і методичних питань у період між річними циклами занять.

5 Жорова І. Я. Ціннісні пріоритети розвитку післядипломної освіти педагогів під час Великої Вітчизняної війни в УРСР: збірник
наукових праць. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Сер.: Педагогічні науки / редкол.
В. С. Курило (голова) та ін. Випуск 20 (231). Ч. ІІІ. Луганськ: ЛНУ, 2011. С. 229–237.
6 Стенограма республіканської наради керівних кадрів освіти / ЦДАВО України. Ф. 166. Оп. 15. Сп. 393. Арк. 33, 38, 53.

6